Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49022
Рецензій: 93664

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Надя

© Леонід Данільчик, 04-01-2021
НАДЯ
Він потягнув за масивну бронзову ручку, важкі, дубові двері. Ті неохоче, але покірно піддались. Половинки дверей, поволі описавши кожна свою чверть кола, з глухим гуком возз’єднались, утворивши магічний витвір, різьблених орнаментів. Безперечно, поганських, але тонко вплетених в загальну християнську тематику. Так, що не залишали по собі навіть натяку, в загальній картині. Лише містичну, ледь відчутну димку давнього побуту.
Пастор повернув ключ «борідку» в замку і сховав в кишеню піджака. Сонце сідало і його косе, яскраве проміння відкидало контрастні тіні на різьблених візерунках. Він відступив крок і замилувався, наче побачив ці двері вперше. Це був привабливий, високий, підтягнутий молодий чоловік. В скромному, сірому костюмі. Акуратна стрижка. Сірі очі. Уважний, терплячий погляд. Витягнуте, ретельно виголене, приємне обличчя. Вузькі губи, майже завжди витягнуті в ледь помітній, іронічній, усмішці. М’які манери та притаманна йому стриманість, однаково добре поєднувались, як з цивільним костюмом так і з рясою.
Пастор поглянув на миски своїх глянцевих туфель і не відриваючи від них погляду, розвернувся на підборах. Невеликий церковний двір заливало вечірнє осіннє сонце. Незлічена кількість гострих, дрібних тіней різала дворик на строкату мозаїку. Над нею, в феєричному танці, носились мільйони пилинок. Виблискуючи в блідих, холодних променях.
За майданчиком починався скверик і вздовж їхньої межі причаїлись лавочки. На одній з них, проти входу в церкву, сиділа дівчинка, в довгій світлій сукенці з довжелезними широкими рукавами. Та з недбало вмощеною на голові, дотепною шапочкою, що випускала з під себе хвилі русявого волосся. Дівчинка замахала рукою. Пастор розгледівся, проте більше нікого не зауважив. Попрямував до неї. Наблизився. Дівчинка мала років одинадцять чи в околі того. Вона широко, привітно усміхнулась і склала руки на колінах. Чоловік знову розгледівся – жодних людей поряд. Повернув здивований погляд на дитину. Та, витягши шию і піднявши брови, озиралась позад себе у напрямку сиротинця, неподалік за сквером. Повернула погляд на чоловіка і похилила голову на бік. Він посміхнувся і кивнув. Надалі мовчки, жестом запропонував провести гостю. Вона кивнула і встала. Попрямували доріжкою через сквер. Так не промовивши ні слова дійшли до паркану сиротинця, дівчинка не зупинившись і не обернувшись, мовчки штовхнула браму і промайнула в шпару. Брама почала поволі зачинятись. Пастор, зупинився, дочекався доки брама повністю зачиниться, потиснув плечима та попрямував далі.
***
Усі прихожани уже розійшлись. Залишилась лише висока, худорлява жінка. Вона та пастор, бесідуючи, поволі наблизились виходу. Пройшовши крізь, настіж розчинені двері, зупинились. Розмова вичерпалась і виникла незручна пауза. Жінка відвела погляд своїх
великих карих очей в сторону, наче щось виглядаючи. Помовчали. Чоловік розкрив уста, але не встиг нічого промовити – жінка вже повернула до нього погляд - і він стулив рот. Пауза затягнулась. Вона часто закліпала, опустила очі вділ, він теж потупив погляд. Так і не знайшовши, що сказати, вони ніяково посміхнулись навзаєм і розійшлись. Жінка зникла за рогом церкви, а пастор почав зачиняти двері. З лавки в тіні акації йому весело замахала рукою дівчинка. Він впізнав недавню незнайомку. Рушив до неї, здивовано посміхаючись, лише одним кутиком рота.
- Привіт.
- Привіт – він підняв брову, від такого безпосереднього, фамільярного привітання. – Чому Ти не заходиш в середину, як усі?
- Я прийшла з іншою метою. Чому та жінка так засмутилась?
- З іншою метою? –друга брова піднялась, і другий кутик рота довершив посмішку.
Дівчинка похилила голову на бік і мовчки чекала відповіді, не відводячи пильного погляду своїх блакитних очей.
- Яка жінка?
Дівчинка підняла злегка потягнулась, зазираючи за спину пастора у напрямку де зникла кароока, висока пані. Чоловік посерйознішав.
- Це прихожанка, пані Віра. Вона покидає місто і більше не відвідуватиме наш прихід. Прощалась.
Чоловік, трішки нахилився, його посмішка знов забарвилась іронічними нотками.
- То яка Твоя мета?
Співрозмовниця або не зрозуміла цього мімічного відтінку, або проігнорувала.
- Мені потрібні пояснення. Ммм… Пояснити деякі речі… Безліч речей. Суперечливих і заплутаних.
- Якщо Тебе, щось бентежить то варто зайти в середину та продовжити там.
- Ні. Там не балакають, там Ти … еее ... на роботі! До того ж, я прийшла слухати, а не розповідати. –заявила дівчинка і по дитячому діловито додала – Мені нічого розповісти. Для цього потрібен, хоч якийсь, досвід. А в мене його немає. Зате у Тебе він є. Дуже великий.
- Ти так вважаєш?
- Тобі щодня хтось, щось розповідає, скаржиться, радиться, кається. Ти маєш багато знати. Багато чужого досвіду.
- Це не так. Але залишим це.
Вона трішки подалась на лавці до краю, запрошуючи цим жестом, присісти поруч.
- Чому Ти минулого разу не заговорила? – спитав пастор, прийнявши запрошення і схрестивши ноги під лавкою.
- Збентежилась? Напевне? Не знаю.
Вона випростувала ноги і припіднялась на витягнутих руках, оперши на долоні в сидіння лавки.
- То що за суперечливі речі тебе плутають? – поцікавився. Дівчинка всілась на місце і повернула обличчя до пастора.
- Ну от. Як ясно і не плутано висловити суперечливі думки?
….
*********
Довгі, часті, густо-темні тіні дерев сікли ґрунт паралельними тонкими смугами. Сквер скидався на велике згромадження сонячних годинників. Прогулюючись ним, вони несвідомо переступали ці вказівники часу, утворені з чорних відбитків дерев. Сонце крадькома слідкувало за ними. Ховаючись то за одним стовбуром, то коротко перебігши, вже виглядало з-за другого. Надя примружившись поглянула на світило, воно миттю сховалось і почало визирати з-за, надто тонкого, стовбура молодого клену. Хмикнувши, вона, надалі мружачись, перевела погляд на пастора.
- Ти дивний.
- Чому?
- Ти робиш все навпаки-навпаки.
- Це як?
- Дорослі наказують робити так, самі роблять навпаки. А Ти робиш навпаки.
- Тобто? Роблю навпаки, а наказую так. Так?
- Не так! Ти навмисно мене дратуєш?
- Я тебе не розумію – виправдався, проте посмішка його зрадила.
- Палять, а кажуть, палити не можна. Забороняють солодке, а самі смакують. Ступають на каналізаційні люки, переходять на червоне, брешуть, крадуть…. З віком, що люди стають невразливими?
- Ні. – Він засміявся.
- А коли зробити зауваження, вони одразу плутано і неоднозначно виправдовують свій вчинок.
- Це як?
- Ну, найкоротший аргумент це - «замовкни!»
Він зареготав.
- Це не смішно, це – прикро!
- Зате дотепно! Ну добре, що навпаки роблю я?
- Ну Ти ніколи не наступаєш на люки, а завжди радиш мені пострибати на них, аби я провалилась. Я не хочу провалитись. Навіщо Ти так кажеш?
- Щоб Ти робила навпаки.
- Ну от!
- Те що кажеш це важливо, але важливо і як це казати. Однакові слова можуть містити різний зміст, залежно від подачі. Як на мене то це дотепно.
- Не найзрозуміліша манера – відповіла.
- Насправді, перед спокусами важко встояти. Тому встановлені, навіть самому собі правила, часто порушуються. Але хто хоче визнавати свою неправоту, недалекоглядність, слабохарактерність? Передусім, перед самим собою. Отож доводиться виправдовувати, ці вчинки, непереборними зовнішніми впливами та зумисно шкідливими діями оточуючих. Визнати свою помилку – неприємно, краще вигадати недоречне виправдання. І все гаразд. Оточуючі, люди теж грішні, відреагують просто – не помітять явних протиріч. Це називається - тактовність. Дати людині можливість гідно вийти з прикрої ситуації. От лиш, самому до себе не варто бути надто тактовним. Бо така тактика спонукає до регулярних зловживань. Як результат – ожиріння, алкоголізм, потрапляння під трамвай і падіння в каналізаційні колодязі. А тут ще ти зверху з зауваженнями. Кожен компроміс з сумлінням, це крок на хисткий люк.
- Ти падав в колодязь?
- Не можна впасти з ями в яму.
…..
*****************
В церкві вже, нікого крім них, не було. Ритмічний дріб дощу густішав, набирав темп і нарешті злився в суцільний гул. Надя крізь привідкриті двері спостерігала за щільним, потужнім крапельним бомбардуванням і спричиненою ним незліченою густиною вибухів . Мить за миттю, краплі за краплями, з шаленою швидкістю косо врізались в бруківку двору. Розбивались і вибухали хмаркою вологи, що не встигши осісти миттєво розсікалась кількома водяними снарядами і губилась в зальному безладі їх розривів. Вітер сконцентрував масиви вибухів у криві лінії фронтів і гнав їх лавинами до скверу. Лавина за лавиною, хвиля за хвилею. Там між деревами кипіли калюжі. І лавини, налітаючи на ці водойми, спричиняли бурхливі виверження. Брудна вода, спінившись, здиблювалась мініатюрними валами, що несамовито, люто налітали один на одного, сплескувались і гепались ниць, підриваючи нові вали. Справжні бурі в мікроокеанах.
Пастор подав Наді, дощовик і розчипіривши парасольку вийшов на зовні. Зупинися очікуючи. Дощ забарабанив, загуркотів по натягнутому матеріалу, намагаючись ненависно продерти перешкоду.
- Ти так і не одягаєш те намисто. Воно тобі не подобається? – Спитав, замкнувши двері.
- Я не люблю блакитний.
- В тебе блакитні очі.
- То й що. Я не люблю блакитний. Я не хочу одягати блакитне. Як мені вчинити? Збрехати, що воно миле і вигадати якусь відмовку.
- …
- Можу вдягнути та вдавано тішитись, але це – ще дужча брехня. Наче приємна дрібниця, але насправді – не щирий вчинок.
- …
- Навіщо, ця дрібна неправда?
- Вона допомагає уникнути прикрих непорозумінь. Дрібних образ.
- Хіба? А чи не спонукає до них? В певний час я забуду про свою дрібну брехню і за якоїсь розмови випливе обман. Невже не буде прикро дізнатись, що твоїми добрими намірами знехтували, а радість була вдавана?
- Напевне так. Це буде образливо.
- Збрехати аби не покривдити?! Але тоді кожний свій обман мені доведеться пам’ятати все життя і вважати аби не проговоритись. Підлаштовувати спогади, події минулого. І все заради того, щоб неправда не виплила і не образила людину ще дужче. І так до цієї брехні наліпиться нова і нова, і так далі і далі. Я швидко заплутаюсь.
- Ти вважаєш, що завжди доцільно казати правду?
- Я не хочу жити так наче на іспиті, постійно пам’ятаючи вірні відповіді і пригнічувати в собі бажання казати щиро. Я хочу говорити відверто, не замислюючись.
- Так можна, ненароком, зачепити чужі почуття.
- Проте це буде моє справжнє ставлення. Щире. А Ти? Як ти вчиняєш?
- Мовчу.
….
*******
По бруківці метушилось жовте, коричневе, червоне та, деінде, зелене листя. Наче бавилось в квача. Воно, то всією зграєю неслось в один бік, то потім закрутившись вихором, збуривши пилюку, раптом гнало в протилежний. Часом несподівано, схаменувшись, розсипалось і причаївшись, дріботіло під стінами храму. Та ось один, нетерплячий жовто-червоний, кленовий лист сіпнувся. Затих. Ще раз сіпнувся, провернувся навколо себе, наче оглядівся і дременув. І решта, миттю, рвучко, зірвалась навздогін. До тієї зграї то долучались, то відбивались окремі листочки, змінюючи строкате забарвлення метушні.
Надя листала «Вартову башту». Вітер смикав сторінки і вони тремтіли між тонкими пальцями. Це заважало роздивлятись смирного тигра, що поважно жував солому в компанії відважних телят.
- Чому вони так переконані, що їхня віра правильна?
- От Ти колись вірила в Святого Миколая?! Твоя віра була непохитною і твердою. Ніщо не могло викликати в Тобі сумніви! Якщо Ти була, протягом року, чемною та слухняною то отримувала подарунки, якщо ж ні, то залишалась без нагороди. Бог для дорослих, як Святий Миколай для дітей. Тільки ставки вищі. Бог оцінює все життя, а винагородою служить вічне життя в бажаному раю. Нікчемні будуть покарані безперервними, нестерпними муками в царстві страждань. Отож це такі засоби контролю поведінки з системою заохочень та покарань. Лише маштаби різні.
- …
- Існування чи не існування, принципового значення немає. Важлива віра, як така. Коли ти віриш то докази не мають значення, віра не вимагає підтверджень та обґрунтувань. І тим більше досліджень факту наявності чи відсутності. Ти або віриш або ні. Якщо є сумніви, то це вже не віра. Різні способи та варіації вшанування – це культурний фактор і до віри має лише дотичне відношення. Релігія – один з засобів ідентифікації нації, її культурної спадщини. Як мова. Ґрунт державотворення народу. Використовуючи віру індивідуумів, релігія об’єднує їх в соціальні групи. Один народ, одна мова, одна релігія, одна культура, одна держава! Можна бути глибоко віруючим, проте не релігійним. Або бути релігійним – і не вірити. Релігійні підтримують традиції, конвертують національну спадщину в майбутній здобуток народу. Це слідування традиції предків та передавання її нащадкам. Проте догматична поведінка не є очевидною ознакою віри. Швидше навпаки, віруючі часто губляться в масивах дрібних релігійних норм, догм та традицій. Адже це лише пил плутанини навколо домінуючого, найвагомішого в їхньому житті – віри. Тому вони знаходять собі провідників, які докладно орієнтуються в релігії, як юристи в праві. Тож і виходить, що віруючих провадять релігійні. Але так чи інакше, віру мають усі. В глухому куті, в безвиході, де розум вкине в розпач, віра - дасть надію. Те сподівання на порятунок, якому не потрібне обґрунтування. Розумієш?
- Ні! Лише дещо, що стосувалось Миколая. А надія може дати віру?
- …
- А Ти релігійний чи віруючий?
- Я атеїст.
****
Пастор рухався від сиротинця рішучими, широкими кроками. Нещадно втискав підошви в тонкий прошарок мережива першого снігу, залишаючи позаду мокрі плями своїх слідів. Обличчя було похмурим, але він не відчував роздратування, навпаки якесь збентеження. Його охопила не притаманна йому нетерплячість, хотілось негайно все висвітлити.
В просвіті поміж дерев скверу завидніла фігурка Наді. Дівчинка стояла проти входу в церкву, заклавши руки за спину і розгойдувалась з п’яток на носочки. Голова в неї була
закинута назад – випхавши язик, ловила на нього сніжинки. Пастор додав ходу. На межі скверу, оминаючи лавку, не помітив жінку, що піднялась з наміром йти, і мало не налетів на неї. Злегка вперся пальцями в її плече і незграбно затупцював, намагаючись втримати рівновагу. Молода жінка налякано відсахнулася, широко розкривши і так великі карі очі. Відновивши рівновагу, і без того збентежений пастор, зовсім розгубився. Жар залив обличчя і щоб приховати це він тупився в натоптану сльоту під ногами. Затараторив якісь вибачення, одразу збився. І остаточно змішавшись, замовк. Жінка терпляче почекала. Але зрозумівши, що це фінал бесіди, усміхнулась не розтуляючи уст, коротко кивнула і попрямувала до храму. Проходячи повз дівчинку, грайливо зачепила її пасмо волосся і закинула на підняте обличчя. Надя здула локон і жодним іншим чином не відреагувала. Пані увійшла в церкву не зачиняючи за собою дверей.
Отямившись після конфузу, пастор підійшов до дівчинки.
- У притулку мені повідомили, що у них немає жодної Надії – почав, без вітань та передмов.
- Справді? – Вона продовжувала ловити сніжинки на язик і мружитись від задоволення. – Жодної надії на що?
Дівчинка повернулась до нього на п’ятах.
- Ні! Там немає лише Твоєї. Адже я завжди чекаю Тебе тут.
- …
- Тепер вже не чекатиму…. Наразі.
Вона повернулась і совгаючи ногами, імітуючи рухи ковзаняра, посунула в сторону скверу.
- Чому?
- Я Тобі зараз не потрібна, до Тебе повернулась віра. – І вона, не обернувшись та не припиняючи вимальовувати ногами дуги на тендітній павутинці сніжної пелини, вивільнила лівицю і простягнула її в напрямку дверей церкви.
Пастор повернувся. В просвіті розчинених дверей, вирізнявся темний силует уклінної жінки з вервецею в руках. Віра.
ВЕСНА 2020

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 07-01-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73392796516418 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …