Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48897
Рецензій: 93596

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Сновида. Частина друга - Пульс. 6

© Ольга Мігель, 18-08-2015
– Слухай, а ти часом не знаєш, де Ліда? – поцікавилась Роксана, випадково зіткнувшись з Галею в коридорі.
– А хто її знає! – засміявшись, відмахнулась медсестра. – Може, поїхала кудись, чи вдома в чергового чоловіка застрягла. Вона жіночка молода, активна, і все таке. Не заморочуйся через неї! Чи вона тобі для чогось була потрібна?
– Так ні, просто цікаво, куди ж вона ділась. Вже майже тиждень, як я її не бачила.
– Ой, Роксаночко, я тебе прошу, ну куди вона може дітися?! – добродушно посміхнулась Галя, відводячи погляд. – Кажу, не переймайся!
Очевидно, бажаючи позбавитись компанії Роксани, Галя поспішила спуститися сходами. Ремонтниця ж не мала нічого проти такої ініціативи зазвичай набридливої сусідки, тому дала їй двійко хвилин фори, і вже потім сама пішла до сходів.
Сьогоднішній день обіцяв стати для неї доволі непоганим. Якщо ніхто несподівано не донесе техніки на ремонт, то за планом, на роботі вона пробуде лише до четвертої вечора. А після того піде до гіпермаркету, де Юра вже традиційно стояв біля возиків, в які небайдужі громадяни кидали придбані за списком продукти та необхідні речі для солдатів, що беруть участь в АТО. На щастя, таких громадян було чимало, тому принаймні добровольчий батальйон, набраний від міста, був більш-менш забезпечений.
Проте цієї корисної справи Юрі було недостатньо. Він очевидно почувався винним через те, що прохолоджується на зборі гуманітарки, поки його бойові товариші ризикують життям на фронті. Але, на жаль, з цим нічого не можна було зробити: кульгати він менше не став, а отже перетворився б там на тягар, надумай хтось таки взяти його воювати. Чоловік і сам чудово це розумів, проте самокатуватися менше не став.
Розуміючи, як йому після всього важко, Роксана намагалася підтримувати друга. Проте вона – перелякана, морально стомлена та слабка духом жінка – очевидно, була не тією людиною, яка могла б підбадьорити колишнього солдата та воїна з Грушевського.
Особливо це було відчутно в такі миті, як от зараз – коли в пам’яті ще були свіжі спогади про урочисті панахиди за загиблими, яких відспівували зранку на площі біля парку. Юра ходив на кожну, Роксана ж лише іноді бачила їх, випадково проходячи неподалік. Але і цього їй було достатньо, щоб втрачати все більші й більші крихти здорового глузду, який вона так старанно берегла всю весну.
– Що це за сатанинський треш? – обурено просичала Роксана, дивлячись у вікно маршрутки, яка проїжджала повз площу біля торгівельного центру.
Лише кілька хвилин тому ця сама маршрутка минула міську адміністрацію, прапори над якою знову були приспущені через день жалоби. А зараз перед її очима трясли принадами вбрані в бікіні дівчатка, що еротично мили дорогі машини під гучну клубну музику. Натовп гламурних гопниць та молодиків з пивом, спостерігаючи за цією картиною, радісно улюлюкав.
– Та вони всі показились, чи що?! Якого біса ті скоти влаштували все це бидляче жлобство в день жалоби?! – гарчала Роксана, не знаходячи собі місця від гніву.
Юра мовчав. Просто сильно-сильно стискав кулаки. А за кілька хвилин вибачився, повідомив подругу, що йому зараз краще піти додому, та вийшов з маршрутки.
Роксана не пам’ятала, як дісталася дому. Те, що відбулося сьогодні, здавалось якимось незрозумілим, неприродним сюрреалізмом, який просто не може бути правдою. Всі ті люди, що влаштували те шоу, що прийшли на нього… невже вони анітрохи не розуміють, в якому всі зараз становищі? Не усвідомлюють, що коїться навколо?.. Міцно-міцно сплять?
Голова гула, немов старий трансформатор. І ледь дійшовши до дому, ремонтниця впала на ліжко та заснула. Прокинулась вона лише коли стрілки годинника жадібно тягнулись до четвертої ранку. Але в голові, нажаль, ясніше не стало. Навіть здавалось, що сон тільки більше все заплутав.
Спросоння Роксана наділа окуляри, пішла на кухню та запалила конфорку, аби нагріти чайник. Вмикати світло жінка поки не стала – воно б надто сильно вдарило в її заспані очі. Позіхаючи, ремонтниця зупинилась біля вікна та визирнула надвір.
Він стояв там. Так само широкоплечий, так само міцний, в тому самому чорному шкіряному плащі та синьому кашкеті.
Він стояв там. І він дивився точнісінько на неї кілька секунд, а потім розвернувся та швидко зник з поля зору.
А ще через три дні знайшлася Ліда. На березі річки. З кулею в потилиці.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 18-08-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72994494438171 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …