Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48897
Рецензій: 93596

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Сновида. Частина друга - Пульс. 3

© Ольга Мігель, 04-08-2015
Спочатку Роксана вирішила, що сусідка згори знову її затопила, але цього разу на кухні – все ж, за останній місяць вона вже двічі заливала її ванну зі свого дорогого бойлера. Але уважно оглянувши стіни, жінка зрозуміла, що очевидно помилилась. Бо ні на стелі, ні на стінах не було жодного потьоку. Вода просто ЗВІДКИСЬ натекла в правий дальній кут – той самий, в якому стояв невеличкий обідній столик та старий кухонний диванчик. І вже звідти розливалася вздовж стіни.
В першу чергу жінка припустила, що просто погано зачинила старенький холодильник і вода натекла з морозильника, який розморозився. Але біглий погляд в сам морозильник швидко спростував це припущення: дверцята виявились щільно зачинені, а криги там було так само багато, як і завжди – за хвилину стільки не намерзне.
Наступними Роксана дослідила труби опалення та кухонної мийки, проте ті теж виявились цілісінькі. Дощу ж сьогодні не було, а отже і натекти звідкись теж не могло.
Зрештою жінка облишила ці роздуми на потім і просто поспішила прибратись, сьогодні в неї були важливіші справи!
Після двох тижнів, проведених на фронті в складі добровольчого батальйону, повернувся Юра. Під час останнього бою він отримав осколкове поранення коліна та був відправлений додому на лікування. Весь вчорашній день він провів на операції та відходив від наркозу. А тепер до нього нарешті пускали відвідувачів, і Роксана ні на хвилину не збиралась відкладати зустріч з другом.
Тож закінчивши прибирати кухню, жінка схопила рюкзак з напеченими для Юри пиріжками та поспішила до автобусної зупинки. Вона була така щаслива через повернення друга, що не звертала уваги ні на шприци, які наркомани від великої радості наліпили на стіни під’їзду за допомогою двостороннього скотчу, ні на нестерпну спеку, ні на зграйку гопоти, що повзала біля ларька неподалік зупинки. Щоправда останні чимало гомоніли, чіпляючись до перехожих, і її також не обійшли стороною.
– Гей, сигаретки не знайдеться? – посміхаючись гнилими зубами, промуркотів один з хуліганів.
Таким істотам Роксані було навіть гидко відповідати, та й ігнорування вважалось одним з найефективніших інструментів боротьби з ними серед білого дня. Тож жінка просто пішла мовчки далі.
– Ти це шо, глуха? Гей! – долетів до неї той самий голос. – Чуєш мене?!
Але Роксана продовжувала віддалятись, ідучи далі до зупинки.
– От курва! – просичав гопнік, і жінка навіть злякалася, що до неї всерйоз причепляться, та їй пощастило: увага хуліганів перемкнулася на якогось іншого перехожого.
– Гей, ти, білявочко, ну дай закурить! Ти шо, глуха?! Куди ти поперла?! Модна дуже, краля?! – тупо іржали хулігани десь далеко позаду. Та це вже було не її діло, тим паче що під’їхав такий жаданий автобус.
Зазвичай час, проведений в очікуванні чогось хорошого, тягнувся наче смола, яка вхопилася за підошву чобіт. Але цього разу півтори години в дорозі до лікарні пролетіли вражаюче швидко. Час майже зупинився трохи згодом, коли Роксана увійшла до палати Юри та побачила свого друга: в саднах і подряпинах, з перебинтованим коліном та безліччю дрібних пов’язок, очевидно, накладених на місця незначних ушкоджень. Проте найважче було впізнати його погляд. Він не був порожнім чи холодним, не був мертвим. Але щось в ньому змінилось. Змінилось очевидно та безповоротно.
Поряд з Юрою сиділи його батьки – старенькі, зажурені. Ці бідолахи чимало пережили за останні місяці і тепер, схоже, просто дякували богу за те, що син повернувся живим.
Помітивши жінку, обоє переглянулись та сказали, що поки підуть. Пообіцяли повернутися ближче до вечора та принести смачного на вечерю. Інші койки в палаті наразі були порожні, тож Роксана з Юрою залишилися самі.
– Радий тебе бачити, – проговорив чоловік. Він не посміхався, але навіть без посмішки Роксана відчула, що Юра дійсно дуже радий. Настільки, наскільки може бути радий той, хто щойно повернувся з фронту, отримавши поранення.
– І я теж, – також без посмішки відповіла Роксана. Не задумуючись, вона міцно обійняла Юру. Тепер, коли він був тут, а не десь на Сході, їй стало спокійніше. – Як воно там було?
– Ти впевнена, що справді хочеш це знати? – прошепотів Юра після короткої паузи, за яку жінка встигла дістати з рюкзака пакет пиріжків.
– Не знаю, – розгубилась Роксана і мало не впустила гостинець. Кілька секунд вона вагалась, а потім повільно поклала пакет на тумбочку та продовжила: – Мені так не хочеться про все це думати, бо просто страшно… і, мабуть, вже сил немає, за зиму закінчились. Я, певно, надто слабка. Але як я не стараюся ні про що не думати, зовсім відгородитися від усього в мене все одно не виходить. Це як струмочок, що повільно пробиває собі вихід, розмиваючи кригу. Його неможливо стримати, і може я була б не проти самого цього струмочку, пробий він лише одну маленьку дірочку… але ж тоді він просто розколе всю кригу, розтрощить усе вщент. Не можна спати лише наполовину. І станься це, то я точно збожеволію, не витримаю.
– Зрозуміло…
– Але й ігнорувати це я не можу, – перебила Роксана, інстинктивно схопивши вкриту саднами та мозолями руку Юри. – Тому розкажи, але так коротко і стисло, як можеш. Щоб я… ти зрозумів.
– Там пекло, – не задумуючись, проговорив чоловік. – Просто справжнє пекло. Якщо ті, хто вечорами дивляться новини, переконуватимуть тебе в протилежному, шли їх до біса, і далі дивитися їхню «Вечірню казку». Наші хлопці мруть як кошенята. Добровольчим батальйонам ще пощастило, бо ми діємо окремо від центрального командування. А от коли в бій іде армія, ті покидьки очевидно проінформовані щодо того, хто, де та коли атакуватиме. Там просто м’ясорубка. Ну а більше тобі знати не треба, якщо ти дійсно хочеш зберегти хоч якісь залишки душевного спокою.
– Зрозуміло, – прошепотіла Роксана сиплим голосом. – Але… можна в тебе ще дещо запитати?
У відповідь чоловік кивнув.
– Юро, а… скількох ти… вбив?
– Знаєш, після п’ятнадцятого просто перестаєш рахувати.
Роксана захотіла підтримати друга та сильніше стиснути пальці, що тримали його руку. От тільки вона надто тремтіла для того, аби в Юри склалося враження, ніби в неї є спокій, яким вона може поділитись. Очі знервовано бігали по палаті та часто кліпали, а язик, заплітаючись, намагався хоч щось сказати.
– Хоч би все це скоріше закінчилось, – нарешті спантеличено пробубоніла жінка.
– Роксано! – різко гукнув Юра, немов намагаючись витрясти її з трансу, в який вона мимоволі провалилась. – Роксано! Все це… не закінчиться скоро.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75833702087402 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …