Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49723
Рецензій: 94276

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Трумен Капоте Сніданок у Тіффані 3

© Турчин Євгеній, 11-12-2014
Того вечора фотографії Холлі з'явилися на перших сторінках "Джорнел амерікен", "Дейлі ньюз" і "Дейлі міррор". Але до коня, який поніс, ця популярність не мала відношення. Як показували заголовки, вона пояснювалася зовсім іншою причиною: "Заарештовано панянку, причетну до торгівлі наркотиками" ("Джорнел амерікен"). "Заарештовано актрису, що продавала наркотики" ("Дейлі ньюз"). "Розкрито банду торгівців наркотиками, затримано чарівну дівчину" ("Дейлі міррор").
"Ньюз" надрукувала найефектніше фото: Холлі заходить до поліцейської дільниці, затиснута між двома м'язистими агентами - чоловіком та жінкою. В такому похмурому оточенні по одному одягу (на ній все ще був костюм для верхової їзди - куртка і джинси) її можна було прийняти за подружку бандита, а темні окуляри, розпатлане волосся, прилипла до надутих губ цигарка "Пікаюн" цю схожість лише посилювали. Підпис свідчив:
"Районний прокурор заявив, що двадцятирічна Холлі Голайтлі, чарівна кіноактриса і ресторанна знаменитість, є однією з фігур в міжнародній торгівлі наркотиками, якою заправляє Сальваторе (Саллі) Томато. На знімку: агенти Патрік Коннор і Шейла Фезонетті (праворуч) доставляють її до поліцейської дільниці Шістдесят сьомої вулиці. Подробиці на стор. 3".
Подробиці, разом з фотографією людини, впізнаної як Олівер (Отець) О'Шонессі (він закривав обличчя капелюхом), займали повних три колонки. Ось ця замітка у скороченому вигляді:
"Завсідники ресторанів були вчора приголомшені арештом Холлі Голайтлі, чарівної голівудської кіноактриси, що отримала широку відомість у Нью-Йорку. В той же час, о другій дня, при виході з "Котлетного раю", на Медісон-авеню поліцією був затриманий Олівер О'Шонессі, п'ятдесяти двох років, що проживає у готелі "Сіборд" на Сорок дев'ятій вулиці. Як заявив районний прокурор Франк Л. Доннован, обидва вони - помітні фігури в міжнародній банді торгівців наркотиками, якою керує відомий "фюрер" мафії Сальваторе (Саллі) Томато, що зараз відбуває п'ятирічний термін у Сінг-Сінгу за підкуп політичних діячів... О'Шонессі, позбавлений сану священника, відомий у злочинних колах під прізвиськами Отець і Падре, має кілька судимостей починаючи з 1934 року, коли був засуджений до двох років тюрми за утримання нібито клініки для душевнохворих на Род-Айленді під назвою "Монастир". Міс Голайтлі, раніше несудима, була заарештована у своїй розкішній квартирі у Іст-Сайді. Хоча районна прокуратура відмовилась зробити на цей рахунок офіційне звернення, у обізнаних колах стверджують, що ця чарівна блондинка, що до недавнього часу була постійною супутницею мультимільйонера Резерфорда Троулера, діяла як liaison13 між ув'язненим Томато і його підручним О'Шонессі... Згідно з тими ж відомостями, фігуруючи як родичка Томато, міс Голайтлі щотижнево відвідувала Сінг-Сінг, де Томато постачав її зашифрованими усними розпорядженнями, які вона передавала О'Шонессі. Завдяки цій зв'язковій Томато, нар. в Чефалу, Сицилія, у 1874 р., мав можливість керувати міжнародним синдикатом з торгівлі наркотиками, що мав філії на Кубі, у Мексиці, Сицилії, Танжері, Тегерані і Дакарі. Однак районна прокуратура відмовилась підтвердити ці відомості і повідомити які-небудь додаткові подробиці... Великий натовп репортерів зібрався біля поліцейської дільниці Східної Шістдесят сьомої вулиці, куди для складання протоколу було доправлено обох арештованих. О'Шонессі, огрядний, рудоволосий чоловік, відмовився відповідати на питання і вдарив одного з фоторепортерів ногою в пах. Але тендітна, гарненька міс Голайтлі, одягнена, наче хлопчисько, у джинси і шкіряну куртку, залишалася відносно спокійною. "Не питайте мене, що значить вся ця чортівня, - сказала вона репортерам. - Раrсе que je ne sais pas, nies chers (Тому що я не знаю, любі мої). Так, я ходила до Саллі Томато. Я відвідувала його щотижня. Що у цьому поганого? Він вірить у Бога, я теж..."
Потім йшов підзаголовок: "Визнала, що сама вживає наркотики".
"Міс Голайтлі посміхнулась, коли репортер спитав її, чи вживає вона сама наркотики. "Я пробувала марихуану. Вона і вполовину не така шкідлива, як коньяк. І до того ж дешевша. На жаль, я віддаю перевагу коньяку. Ні, містер Томато ніколи не згадував при мені про наркотики. Те, як переслідують його ці мерзенні люди, дуже розлючує мене. Він душевний, релігійний старий. Милий старий".
У цьому звіті містилася одна вже аж надто груба помилка: Холлі була заарештована не у своїй "розкішній квартирі", а у мене у ванній. Я відмочував свої садна у гарячій воді з глауберовою сіллю; Холлі, як дбайлива нянька, сиділа на краю ванни, збираючись розтерти мене бальзамом Слоуна і вкласти у постіль. Почувся стукіт у двері. Вони були не замкнені і Холлі крикнула: "Увійдіть!" Увійшла мадам Сапфія Спанелла, а слідом за нею - двоє агентів у цивільному; одним із них була жінка з товстими косами, обкрученими навколо голови.
- Ось вона, кого ви шукаєте! - загорлала мадам Спанелла, вриваючись до ванної і націлюючись пальцем спочатку на Холлі, а потім на мою наготу. - Помилуйтеся, що за хвойда!
Агент-чоловік, здавалося, був знічений як поведінкою мадам Спанелли, так і всією цією картиною; зате у його супутниці обличчя загорілося жорстокою радістю - вона ляснула Холлі по плечу і несподівано тонким дитячим голоском наказала:
- Збирайся, сестричко. Підемо, куди слід.
Холлі сухо відповіла:
- Забери свої лапи, ти, лесбіянко слинява!
Це дещо розлютило даму і вона стусонула Холлі зі страшною силою. З такою силою, що голова Холлі мотнулася вбік, банка з маззю вилетіла з рук і розкололася на кахляній підлозі; після яого я, скочивши з ванни, щоб прийняти участь у бійці, ледь не позбувся обох великих пальців на ногах. Голий, лишаючи на підлозі криваві сліди, я провів процесію до самого холу.
- Тільки не забудь, годуй, будь ласка, кота, - наставляла мене Холлі, поки агенти штовхали її вниз сходами.

Я, звісно, вирішив, що це витівки мадам Спанелли: вона вже не раз викликала поліцію і скаржилася на Холлі. Мені і в голову не приходило, що справа може обернутися так погано, поки ввечері не з'явився Джо Белл, розмахуючи газетами. Він був надто схвильованим, щоб висловлюватися членороздільно; поки я читав, він бігав кімнатою і гамселив долоню кулаком. Потім він сказав:
- На ваш погляд, це правда? Вона замішана у цій мерзенній справі?
- На жаль, так.
Люто дивлячись на мене, він вкинув до рота таблетку і почав її гризти, ніби це були мої кості.
- Яка гидота! А ще називається друг! Ну і свиня!
- Чекайте, я не сказав, що вона брала участь у цьому всьому свідомо. Це було не так. Але що було, те було. Передавала розпорядження і всяка така штука.
- А Ви, я бачу, не надто хвилюєтеся. Господи, та їй десять років можуть дати. І більше! - Він вирвав у мене газети. - Ви знаєте її дружків. Багачів. Ходімо в бар, будемо дзвонити. Дівчинці знадобляться захисники спритніші за тих, які мені по кишені.
Я був надто слабким щоб одягнутися самостійно, - Джо Беллу довелося мені допомогти. В барі він подав мені у телефонну будку потрійний мартіні і повну склянку монет. Але я ніяк не міг добрати, кому ж телефонувати. Жозе був у Вашингтоні і я поняття не мав, як його там розшукати. Расті Троулеру? Лише не цьому покидьку! А яких ще друзів Холлі я знаю? Здається, вона мала рацію, коли казала, що у неї немає справжніх друзів.
Я замовив Креств'ю 5-6958 у Беверлі-хіллз - номер О.Д. Бермана, який дала міжнародна довідкова. Там відповіли, що містеру Берману роблять масаж і його не можна непокоїти, зателефонуйте, будь ласка, пізніше. Джо Белл розлютився: "Треба було сказати, що мова йде про життя і смерть!" - і примусив мене зателефонувати Расті. Спочатку підійшов дворецький Троулера. "Містер і місіс Троулер обідають, - оголосив він, - що їм передати?" Джо Белл закричав у слухавку "Це терміново, чуєте? Питання життя ісмерті!" В результаті я отримав можливість поговорити з уродженою Уайлдвуд або, точніше, її вислухати:
"Ви що, очманіли? Ми з чоловіком подамо в суд на того, хто спробує приплести наше ім'я до цієї ог-ог-огидної де-де-дегенератки. Я завжди знала, що вона наркоманка і що моралі у неї не більше, ніж у суки під час тічки. В'язниця для неї - саме те місце. І чоловік мій згоден на тисячу відсотків. Ми просто подамо до суду на того, хто..." Повісивши слухавку, я згадав про старого Дока з Тьюліпа, Техас: але ні, Холлі не дозволила б йому телефонувати, вона вб'є мене за це.
Я знову викликав Каліфорнію. Лінія була постійно зайнятою і, коли мені нарешті дали О.Д. Бермана, я вже вижлуктив стільки мартіні, що йому самому довелося пояснювати мені, для чого я телефоную.
- Ви щодо дитинки? Я вже знаю. Я зателефоноував Іггі Фінкелстайну. Іггі - найкращий адвокат в Нью-Йорку. Я сказав Іггі: займися цією справою і надішли мені рахунок, тільки не називай мого імені, ясно? Я нібито у боргу перед дитинкою. Не те щоб я їй винен, але треба ж їй допомогти. Вона притрушена. Дурня клеїть. Але клеїть всерйоз, розумієте? Коротше, її звільнять під заставу в десять тисяч. Не хвилюйтеся, ввечері Іггі її забере; не здивуюся, якщо вона вже вдома.
Але її не було вдома; не повернулася вона й наступного ранку, коли я пішов нагодувати кота. Ключа в мене не було і, піднявшись пожежною драбиною я потрапив до квартири через вікно. Кіт у спальні був не сам: схилившись над валізами, там стояв чоловік. Я переступив через підвіконня. Сприйнявши одне одного за злодіїв, ми обмінялися недовірливими поглядами. У нього було приємне обличчя, гладеньке, ніби налаковане волосся, він нагадував Жозе; більше того, складав до валізи речі Жозе - черевики, костюми, з якими Холлі постійно панькалася і носила то до хімчистки, то в ремонт. Заздалегідь знаючи відповідь, я спитав:
- Вас прислав Ібарра-Єгар?
- Я є кузен, - сказав він, насторожено посміхаючись, з акцентом, до якого навряд можна було б прискіпатися.
- Де Жозе?
Він повторив питання, ніби перекладаючи його на іншу мову.
- А, де вона? Вона чекає, - сказав він, ніби забувши про мене, знову почав складати речі.
Ага, дипломат вирішив дати драла. Що ж, мене це не здивувало і аніскільки не засмутило. Але яка ж пдлюка!
- Його б варто висікти батогом.
Кузен захихотів; здається зрозумів мене. Він захряснув валізу і простягнув мені листа.
- Мій кузен, вона просив залишити це для її друг. Ви зробити послугу?
На конверті поспішним почерком було написано: "Для міс Х. Голайтлі".
Я сів на її ліжко, притиснув до себе кота і відчув кожною клітиною тіла такий біль за Холлі, який відчула б вона сама.
- Так, я зроблю послугу.

І зробив, всупереч бажанню. У мене не вистачило ані мужності знищити листа, ані сили волі лишити його в кишені, коли Холлі, дуже обережно спитала у мене, чи немає якихось вісток від Жозе. Це було третього ранку; я сидів біля її постелі у лікарняній палаті, де смерділо йодом і підкладним судном. Вона лежала там з тої ночі, як її заарештували.
- Так, любий, - привітала вона мене, коли я підійшов до неї навшпиньки з блоком цигарок "Пікаюн" і букетиком фіалок у руках, - я все ж втратила спадкоємця.
Їй не можна було дати й дванадцяти років - палеве волосся зачесане назад, очі без темних окулярів, чисті, наче дощова вода, - не вірилось, що вона хвора.
І все ж це було так.
- Оце гидота - я ледь не здохла. Без жартів: товстуха ледь не прибрала мене. Вона веселилася до упаду. Я тобі, здається, не розповідала про товсту бабу? Я сама про неї не знала, поки не помер брат. Спочатку я просто не могла зрозуміти, куди він подівся, що це значить: Фред помер; а потім побачила її, вона була у мене в кімнаті, качала Фреда на руках, товста руда наволоч, і сама хиталася у кріслі - а Фред у неї на руках - й іржала, наче духовий оркестр. Оце сміху! Але у нас це попереду, друже: вичікує руда, щоб зіграти з нами у жарт. Тепер ти зрозумів, чого я оскаженіла і все переламала?
Не рахуючи адвоката, найнятого О.Д. Берманом, я був єдиним, кого допустили до Холлі. В палаті були ще хворі - троє, схожих на близнюків дам, які без недоброзичливості, але відверто мене роздивлялися і ділилися враженнями, перешіптуючись італійською.
Холлі пояснила:
- Вони думають, що ти - мій спокусник. Хлопець, який мене підвів. - І на мою пропозицію просвітити їх на цей рахунок вона відповіла: - Не можу. Вони не говорять англійською. Та й для чого псувати їм задоволення?
Тут вона й спитала про Жозе.
У ту мить, як вона побачила листа, очі її замружилися, а губи склалися у тугу посмішку, яка враз зістарила її до нескінченності.
- Любий, - попросила вона, - відкрий, будь ласка, той ящик і дістань мені сумочку. Дівчині не годиться читати такі листи, не намазавши губи.
Дивлячись у ручне люстерко, вона мазалась і пудрилась доти, поки не лишилося й сліду від дванадцяти років. Вона нафарбувала губи однією помадою і нарум'янила щоки іншою. Підвела повіки чорним олівцем, потім блакитним, збризнула шию одеколоном, начепила перлинні сережки й надягла темні окуляри. Забронювавшись таким чином і нарікнувши на сумний стан свого манікюру, вона розірвала нарешті конверт і швидко пробігла листа. Поки вона читала, суха, дерев'яна посмішка на її обличчі ставала все твердішою й сухішою. Потім вона попросила цигарку. Затяглась.
- Відгонить лайном. Але божественно, - сказала вона і пожбурила мені листа. - Може знадобиться, якщо здумаєш писати роман із життя щурів. Не соромся. Прочитай уголос. Я сама хочу послухати.
Він починався: "Люба моя дівчинко..."
Холлі одразу мене перервала. Їй хотілося знати, що я думаю про почерк. Я нічого про нього не думав: густе, розбірливе, невиразне письмо.
- Він весь у цьому. Застібнутий на всі ґудзики. Страждає на закрепи, - оголосила вона. - Продовжуй.
"Люба моя дівчинко, я любив тебе, вірячи, що ти не така, як всі. Але зрозумій мій відчай, коли мені відкрилося таким жорстоким і скандальним чином, яка ти несхожа на ту жінку, яку людина моєї віри і суспільного положення хотла би назвати своєю дружиною. Я істинно сумую, що тебе торкнулося таке безчестя і не смію до загального осуду приєднати ще й свій. Тому сподіваюся, що і ти мене не засудиш. Я мушу оберігати свою родину і своє ім'я, і я - боягуз, коли їм що-небудь загрожує. Забудь мене, прекрасне дитя. Мене тут більше немає. Я поїхав додому. І нехай Бог не полишить тебе й твою дитину. Нехай Бог не буде таким, як Жозе".
- Ну?
- В деякому роді це, мабуть, чесно. І навіть зворушливо.
- Зворушливо? Ця бадяга?
- Ну, врешті-решт, він сам визнає, що боягуз. І з його точки зору, ти сама розумієш...
Холлі не бажала зізнатися, що розуміє; однак, не дивлячись на товстий шар косметики, обличчя видавало її.
- Добре. У цього щура є свої виправдання. Але він велетенський щур. Щурячий король. Як Расті. І Бенні Шаклетт. Ех, щоб я здохла, - сказала вона, кусаючи кулак, зовсім як ображена дитина. - Я його любила. Такого щура.
Італійська трійця, вирішивши, що це любовна crise14 і що в усьму винен я, зацокало на мене з докором. Я був улещений тим, гордий з того, що хоч хтось міг подумати, ніби я їй не байдужий.
Я запропонував їй ще цигарку, вона заспокоїлася, ковтнула диму і сказала:
- Дякую, козлику. І дякую, що ти виявився таким поганим вершником. Не примусь ти мене зображати амазонку - їсти б мені безкоштовну кашу в домі для незаміжніх мамунь. Спорт, як бачиш, дуже допомагає. Але лягаві до la merde перелякалися, коли я їм сказала, що в усьому виння ця проститутка, яка мене вдарила. Тепер я можу їх притягти по всіх статтях, включаючи незаконний арешт.
Досі ми уникали говорити про найсерйознішу сторону справи, і тепер ця жартівлива згадка прозвучала вбивчо - вона ясно показувала, що Холлі не здатна усвідомити всю похмурість свого положення.
- Слухай, Холлі, - почав я, наказуючи собі: будь сильним, розсудливим, будь їй опорою, - слухай, Холлі, все це не жарти. Треба подумати про майбутнє.
- Молодий ти ще мене повчати. Малий. Та і яке тобі до мене діло.
- Жодного. Крім того, що я твій друг і тому непокоюся. Я хочу знати, що маєш намір робити.
Вона потерла носа і витріщилася у стелю.
- Сьогодні середа, так? Значить до суботи я маю намір поспати, щоб як слід відіспатися. У суботу вранці я змотаюся в банк. Потім забіжу до себе на квартиру і заберу там піжаму-другу і сукню, яка краща. Після чого рушу в Айдл-уайлд. Там для мене, як ти знаєш, замовлене найпрекрасніше місце у найпрекраснішому літаку. А раз вже ти такий друг, я дозволю тобі помахати мені ручкою. Будь ласка, припини мотати головою.
- Холлі! Холлі! Це неможливо.
- Et pourquoi pas?15 Не думай, я не збираюся чіплятися за Жозе. Згідно із моїм переписом він громадянин пекла. Але з якого дива пропадати прекрасному квитку? Якщо вже за нього заплачено? При тому, я ні разу не була в Бразилії.
- Якими пігулками тебе тут годують? Ти що, не розумієш, що ти під слідством? Якщо ти втечеш і тебе впіймають, то посадять, як слід. А якщо не впіймають, ти ніколи не зможеш повернутися додому.
- Ай, який жах! Все одно, дім твій там, де почуваєшся, наче вдома. Я такого місця поки не знайшла.
- Холлі, це по-дурному. Ти ж ні в чому не винна. Перетерпи, все мине.
Вона сказала: "Давай, тисни", і випустила дим мені в обличчя. Однак мої слова подіяли: очі її розширились, ніби від того ж страшного образу, який виник і переді мною: залізні камери, сталеві коридори з дверями, що повільно зачиняються.
- А, гадство, - сказала вона і загасила недопалок. - Але дуже можливо, що мене не впіймають. Якщо тільки ти не будеш розкривати bouche16. Любий, не зневажай мене. - Вона накрила своєю долонею мою руку і потисла з неочікуваною щирістю. - У мене немає вибору. Я радилася з адвокатом; щодо Ріо я, звісно, і не затиналась - він швидше сам найме лягавих, аніж погодиться втратити гонорар, не кажучи вже про ті копійки, які О.Д. Берман залишив у заставу. Благослови його Бог за це, але якось в Каліфорнії я допомогла йому виграти більше десяти штук на одній здачі в покер, - ми з ним квити. Ні, заковика не в цьому: все, що лягавим треба - це задарма мене полапати і захапати свідка проти Саллі, а переслідувати мене ніхто не збирається, у них нічого на мене немає. А я, хоч і така-сяка, немазана, але на друга крапати не буду. Навіть якщо вони доведуть, що він увесь світ завалив наркотиками. Моя мірка - це як людина до мене ставиться; а старий Саллі, хоч він і поводився не зовсім чесно і обійшов мене трохи, все одно, Саллі - молодчина, і краще нехай товстуха мене прибере, а клепати я на нього не буду. - Вона підняла люстерко, розмазала кінчиком мізинця помаду на губах і сказала: - І, чесно кажучи, це ще не все. Світло рампи теж дає неприємні тіні, які обличчя не прикрашають. Навіть якщо суд мені присудить медаль "Пурпурне серце", все одно мені тут чекати нічого: в жодну діру тепер не пустять, від "Ла-Рю" і до бару Перони, - можеш повірити, мені тут будуть раді, як трунареві. А якби ти, пташенятко, заробляв на життя моїми специфічними талантами, ти б зрозумів, що це для мене банкрутство. Я не маю наміру опуститися до того, щоб обслуговувати у тутешньму містечку різних дроволомів із Вест-Сайду. У той час, як неймовірна місіс Троулер крутить сракою у Тіффані. Ні, мені це не світить. Тоді давай мені товстуху прямо зараз.
До палати безшумно увійшла сестра і повідомила, що прийомна година завершилася. Холлі стала заперечувати, але сестра обірвала суперечку, вставивши їй у рота термометра. Коли я збирався йти, Холлі розкоркувалася щоб сказати мені:
- Любий, зроби ласку. Зателефонуй у "Таймс" чи ще кудись і візьми список п'ятдесяти найбагатших людей у Бразилії. Я серйозно: найбагатших - незалежно від раси і кольору шкіри. І ще прохання: порийся у мене вдома, знайди медаль, яку ти мені подарував. Святого Христофора. Я візьму її в дорогу.

Небо було червоним вночі у п'ятницю, воно гриміло, а в суботу, у день від'їзду місто затопило зливою. Акули ще могли б плавати в повітрі, але аж ніяк не літаки.
Холлі не звертала уваги на мою веселу впевненість, що політ не відбудеться і продовжувала збори - і вимушений сказати, основна частина роботи лягла на мене. Вона вирішила, що їй не слід з'являтися поблизу дому. І цілком справедливо: будинок був під спостереженням - репортерів, поліції чи інших зацікавлених осіб, сказати важко, - але біля під'їзду постійно крутилися якісь люди. Тому вона з лікарні попрямувала просто в банк, а звідти - до бару Джо Белла.
- Вона каже, за нею немає хвоста, - сказав Джо Белл, увірвавшичсь до мене. І передав прохання Холлі: - Прийти у бар якомога скоріше, найпізніше - за півгодини. І принести їй коштовності, гітару, зубні щітки та інше. І пляшку столітнього коньяку, - каже, Ви знайдете її у корзині, під брудною білизною. Так, ще кота. Кіт їй потрібн. Але чорт забирай, я взагалі не впевнений, що їй треба допомагати. Оберігати її треба - від себе самої. Як на мене, треба повідомити в поліцію. А, може, повернутися мені до бару і напоїти її як слід - може, вона покине свою затію?
Заточуючись, дряпаючись вгору і вниз пожежними сходами між її квартирою і своєю, промоклий до кісток (і до кісток роздряпаний, тому що кіт не схвалював евакуації, тим більше у таку негоду), я чудово впорався із задачею і зібрав її пожитки. Я навіть знайшов медаль Святого Христофора. Все було звалено на підлозі моєї кімнати - жалюгідна піраміда ліфчиків, бальних туфель, дрібничок, які я складав у її єдину валізу. Маса речей не влізла і мені довелося розпихати їх по паперових пакетах з-під бакалії. Я все не міг додуматись, як забрати кота, але потім дотумкав, що можна його запхати до наволочки.
Чому - неважливо, але якось мені довелося пройти пішки від Нового Орлеану до Ненсінг-Лендінг, Місісіпі, - майже п'ятсот миль. У порівнянні з дорогою до бару Джо Белла, це була дитяча забавка. Гітара налилася водою, дощ розмочив паперові мішки, вони розлізлися, парфуми розлилися по тротуару, перли покотилися у водостічний жолоб, вітер збивав з ніг, кіт шкрябався, кіт горлав, але що було найгірше - я сам був наляканий, я боявся, як Жозе; здавалося, негожа вулиця кишить неведимками, які тільки й чекають, як би схопити мене і відправити до в'язниці за допомогу злочинниці.
Злочинниця сказала:
- Ти затримався, козлику. Коньяк приніс?
Звільнений від наволочки, кіт вискочив їй на плече; він розмахував хвостом, ніби диригуючи бравурною музикою. В Холлі теж ніби вселився цей мотив - хвацьке ум-папа bon voyage17. Відкорковуючи коньяк, вона казала:
- Це вже з мого приданого. Кожної річниці ми мусили прикладатися - такою була моя ідея. Слава богу, іншого приданого я так і не купила. Містер Белл, любий, три бокали!
- Досить вам двох, - сказав він їй. - Не буду я пити за Вашу дурість.
Чим більше вона його обходила (ох, містере Белл, дами ж не щодня їдуть. Невже Ви не вип'єте зі мною на дорогу?"), тим грубіше він відповідав:
- Мені яке діло? Хочете до пекла - вперед! А я Вам не помічник.
Твердження неточне, бо за кілька секунд до бару під'їхав викликаний ним лімузин, і Холлі, яка першою помітила його, поставила бокал і підняла брови, ніби очікуючи побачити щонайменше самого районного прокурора. Так само, як і я. А коли побачив зашарілість обличчя Джо Белла, мимоволі подумав: боже, він все ж викликав поліцію!
Але тут, з палаючими вухами, він оголосив:
- Це так, дрібниця. Кадилак від Кейрі. Я його найняв. Відвезти вас на аеродром.
Він повернувся до нас спиною і зайнявся своїми квітами. Холлі сказала:
- Добрий, милий містере Белл. Погляньте на мене, сер.
Він не схотів. Він висмикнув квіти з вази і пожбурив їх у Холлі: квіти пролетіли повз і розсипались на підлозі.
- До побачення, - сказав він і, ніби його раптом занудило, кинувся до чоловічої вбиральні. Ми чули, як він замкнув двері.
Шофер кадилаку був людиною світською, він сприйняв наш, поспіхом запакований багаж цілком поштиво і зберігав кам'яне обличчя всю дорогу, поки машина неслася містом крізь дощ, що і не думав угавати, а Холлі знімала із себе костюм для верхової їзди, який так і не встигла змінити, і влазила у вузьку чорну сукню. Ми не розмовляли - розмова могла призвести лише до сварки, а крім того, Холлі була надто зайнята собою, щоб розмовляти. Вона муркотіла собі під носа, прикладалася до коньяку, постійно нахилялася вперед і заглядала у віконце, ніби відшукуючи потрібний будинок чи прощаючись з місцями, які хотіла запам'ятати.
Але справа була не в тім. А ось в чім.
- Зупиніться тут, - наказала вона шоферу і ми загальмували біля узбіччя тротуару в іспанському Гарлемі.
Дике, похмуре місце, розцяцьковане афішами, що зображали кінозірок і Мадонну. Тротуари, захаращені фруктовими шкірками і напівзітлілими газетами, які тріпало вітром, - вітер ще дув, хоча дощ уже скінчився і в небі відкрилися блакитні просвіти.
Холлі вилізла з машини; кота взяла із собою. Колисаючи його, вона почухал його за вухом і спитала:
- Як ти вважаєш? Схоже, це найбільш відповідне місце для такого бандюги, як ти. Сміттєві ящики. Купа щурів. Маса бродячих котів. Чим тобі не компанія? Ну, забирайся, - сказала вона, кинувши його на землю. Коли кіт не зрушив з місця, а тільки підянв до неї свою розбійничу морду, питально дивлячись жовтим оком, вона тупнула ногою: - Сказано тобі, чеши! - Він потерся об її ногу. - Сказано тобі, у... - крикнула вона, потім заскочила в машину, хряснула дверцятами і наказала шоферу: - Їдьте! Їдьте!
Я був ошелешеним.
- Ну ти і... ну ти і стерво.
Ми проїхали квартал перед тим, як вона відповіла.
- Я ж тобі казала. Ми просто зустрілися біля ріки - і все. Ми чужі. Ми нічого одне одному не обіцяли. Ми ніколи... - проговорила вона, голос її увірвався, а обличчя пішло судомою, вкрилося хворобливою блідістю. Машина зупинилася перед світлофором. А дверцята вже були відчинені, Холлі бігла вулицею, і я біг слідом за нею.
Але кота не було на тому розі, де його покинули. Там було порожньо, тільки п'яний мочився під стіну та дві монахині-негритянки вервечкою вели співаючих дітлахів. Потім з дверей почали виходити ще діти, з вікон висовувалися господині щоб повитріщатися, як Холлі гасає вздовж кварталу, голосячи: "Ти! Кіт! Де ти? Агов, кіт!" Це продовжувалося доти, поки з'явився вкритий саднами хлопчина, тримаючи за барки облізлого кота: "Тьотю, хочеш кицьку? Дай долар".
Лімузин під'їхав за нами. Холлі дозволила відвести себе до машини. Біля дверцят вона загаялась, подивилася назад, повз мене, повз хлопчину, який все пропонував свого кота ("Півдолара. Ну, чверть. Чверть - це небагато"); потім вона затремтіла і, щоб не впасти, схопила мене за руку:
- О, Господи Ісусе! Які ж ми чужі? Він був мій.
Тоді я дав їй слово: я сказав, що повернуся і знайду її кота.
- І подбаю про нього. Обіцяю.
Вона посміхнулась, невесело, самими губами.
- А як же я? - спитала вона пошепки і знову затремтіла. - Мені страшно, любий. Так, тепер страшно. Тому що так може продовжуватися без кінця. Так і не дізнаєшся, що твоє, поки не втратиш... Коли на стінку лізеш - це дурниця. Товста баба - дурниця. А ось у роті у мене так сухо, що хоч вмри, не змогла б плюнути.
Вона залізла в машину і опустилася на сидіння.
- Вибачте, водію. Поїхали.

"Помідорчик містера Томато зник. Припускають, що бандити розправилися зі співучасницею".
З часом, однак, газети повідомили:
"Сліди зниклої актриси привели до Ріо".
Американський уряд, вочевидь, не зробив жодних спроб її повернути; газети про цю історію забули і лише зрідка згадували у скандальній хроніці; лише раз вона повернулася на першу смугу - під Різдво, коли Саллі Томато помер у в'язниці від серцевого нападу. Пройшли місяці, ціла зима, а від Холлі ані слова. Власник будинку продав майно, що від неї залишилося: ліжко, оббите атласом, гобелен і безцінні готичні крісла. В квартиру в'їхав пожилець на ім'я Куейнтенс Сміт, який приймав не менш шумних гостей, ніж у свій час Холлі; але тепер мадам Спанелла не заперечувала, навпаки, мала до молодого чоловіка слабкість і щоразу, коли у нього з'являвся синець під оком, приносила йому філе міньйон. А навесні прийшла листівка, нашкрябана олівцем, і замість підпису на ній стояв помадний цілунок: "У Бразилії було жахливо, зате Буенос-Айрес - блиск. Не Тіффані, але майже. В'ється божественний senor. Кохання? Здається, так. Поки шукаю, де б оселитися (у сеньйора дружина, 7 дітей), і надішлю тобі адресу, щойно дізнаюся її сама. Mille tendresses (Тисяча ніжностей, якщо дослівно з французької - Є.Т.)". Але адреса, якщо вона й з'явилася, так і не була надіслана, і це мене засмучувало - мені багато про що хотілося їй написати: я продав два оповідання, прочитав, що Троулери почали розлучення, виїхав зі старого будинку - мене здолали спогади. Але головне, мені хотілося розповісти їй про кота. Я виконав свою обіцянку: я його знайшов. Для цього мені довелося тижнями блукати після роботи вулицями іспанського Гарлема. Не раз переді мною мелькало тигрове хутро, а потім виявлялося, що це хибна тривога. Але одного разу взимку, холодною сонячною неділею, я на нього наштовхнувся. Він сидів серед чистих мережаних фіранок, між квіткових горщиків, у вікні затишної кімнати, і я спитав себе, яке йому дали ім'я - я був впевнений, що ім'я у нього тепер є, що він знайшов нарешті своє місце. І, будь то африканська халупа чи що-небудь інше, - сподіваюсь, що Холлі знайшла своє.



Примітки

1 - У. Гілберт (1836 - 1917) - англійський поет і драматург, Л. Салліван (1842-1900) - англійський композитор. Автори популярних комічних опер.
2 - Волтер Вінчел - американський журналіст.
3 - Боже мій (франц.)
4 - Зовсім божевільна (франц.)
5 - Маячня, лайно (франц.)
6 - Яка (франц.)
7 - На відстані (франц.)
8 - Обіймаю і цілую (франц.)
9 - В екзистенційній філософії - страх перед буттям. Die Angst (нім.) - страх
10 - Св. Христофор (пом. бл. 250р.) - християнський мученик. Покровитель мандрівників
11 - Тут: надзвичайним, екзотичним (франц.)
12 - Ані трохи (франц.)
13 - Зв'язковий (франц.)
14 - Криза (франц.)
15 - Чому ж? (франц.)
16 - Рот (франц.)
17 - Щасливої дороги (франц.)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81253099441528 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …