Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48903
Рецензій: 93596

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Осінні історії. Яблуко для янгола в теплому шалику

© Тала Владмирова, 15-09-2014
Татко насправді дуже-дуже любить Янцю. Настільки, що жодного разу не скаржився на бузька, що той приніс йому доню, а не сина.
Навіть тоді, коли ще Янка не встигла йому пояснити, що вона чула в дитсадку: бусол дітей не приносить, вони самі народжуються, от! Правда, тато чомусь тоді не лише здивувався, а й розсердився, що вона про таке балакає.
А мама, замість того, аби його звично заспокоїти, почала підсміюватись, що, мовляв, хотів, аби мала до школи у казку про бусла-дитячу перевозку вірила? Аби її ровесники дурною вважали? І де вони, міські дітлахи, тих лелек бачили – на малюнках у книгах?..
Янка знає, що мама – завжди права, як же інакше? Але тут їй здалося, що, можливо, не треба було матусі над татком жартувати: хіба він винен, що не ходив, коли малим був, до дитсадка, тож і не міг вчасно дізнатися, що бусько лише на картинках і в казках живе?..

А ще Янку засмутило нагадування про школу: вона не зовсім певна, що хоче бути школяркою. Бо тоді доведеться ходити щодня на уроки. А потім – вчити домашнє завдання, як Олесин старший брат. Олеська ще скаржиться, що її брату зовсім ті уроки робити не хочеться. Тож він за столом півдня сидить і ґав рахує, а їхня мати на нього тоді сердиться і не лише на нього, а й на саму Олесю.
Янка ж не хоче рахувати ґав, сидячи за столом над букварем, – уже краще осінні листки, що падають із дерев та пролітають повз вікно, чи каплі дощу. А ще більше хоче, аби на неї мама не сердилася, навіть коли вона першокласницею стане, і ще – не сидіти в школі, а гуляти на вулиці довго-довго, поки осінь привітна й тепла, а зима ще дуже-дуже далеко.
Але виховательки у садку постійно нагадують, що Янка й її друзі – майже зовсім дорослі: їм же треба йти наступного року до школи. Всі гарні діти мають уже зараз радіти цьому і намагатися більше займатися навчанням і менше – пустощами, аби не пасти у першому класі задніх.
Янця навіть трохи тривожиться: може, вона не така вже й гарна дівчинка, як думають тато з мамою? Бо їй не хочеться вчитися і зовсім не подобається, коли на прогулянці Марина Гнатівна підкликає дітей до себе і запитує, на яку літеру схожа похила верба, чи скільки всього листків буде, якщо вона візьме у праву руку три жовтих листка, а в ліву – два коричневих? Верба схожа не на літеру, а на дерево, жовті листки, насправді, – охряні, замість коричневих можна було б взяти гарніші – червонясті.
І взагалі, Янка не те, що до п’яти, куди довше рахувати вміє, але все одно знає, що всі-всі листочки, що падають із дерев у її дитсадку, порахувати не в силі. А на вулиці тих листків – ще більше. А що вже листя по всьому місту на осінньому вітерцю кружляє! І дорослі не зможуть полічити – от! Мабуть, Осінь так робить навмисне, аби її не рахували, а просто милувалися нею.

Та зараз Янка навіть милуватися Осінню не хоче. Сумирно сидить на дитсадковій веранді і чекає, коли прийде тато і буде її сварити. Певно, таткові цього дуже не хотітиметься, адже він її любить. Але щось же він мусить робити, якщо йому вперше на доньку виховательки скаржаться?
Янка навіть трішки подумки татка пожаліла: нелегко то – сварити когось, але себе, якщо чесно, їй було ще більше шкода. Може, тому, що вона так і не зрозуміла: а що ж вчинила такого страшного?
Марина Гнатівна сьогодні на занятті Янчиним одногрупникам сказала, що вони мають дуже-дуже старатися, як малюватимуть. Бо їх малюнки, які справді гарними будуть, відішлють аж на самісінький конкурс. А якщо ті малюнки десь там, на тому далекому конкурсі, сподобаються людям, то садок хвалитимуть. А як садок хвалитимуть – то і їх самих похвалять, от!
Янця слухала виховательку уважно, як і завжди, тож відразу збагнула головне: якщо вони гарно малюватимуть – їх похвалять. Ніби, так і завжди було? Але якщо сьогодні треба дуже старатися, то вони і постаратися можуть. Правда, Янчині малюнки ніколи особливо не хвалити, ну, хіба крім мами та її гостей, але старатися все одно треба, правда?

Але от всі її друзі вже щось креслять олівцями на листочках, а Янця сидить – супить світлі пшеничні брівки. Сказали-бо: намалювати рай, так на тому конкурсі треба. А що треба малювати, щоб він, той рай, сподобався дорослим, чомусь не сказали. А Янка не вміє малювати рай: от дерева, будиночки, сонечка, котів і принцес вміє, а рай – ні.
Вона зазирає у малювання Ольці: та старанно малює жовті-жовті яблука на величезному зеленому дереві.
Янці стає легше: справді, у раю мають бути райські яблука! Але ж вона добре знає, що отакі-от – великі, жовтаво-прозорі, із відтінком зелені, налиті ледь кислуватим соком плоди звуться зимніми. Хоч їх збирають і їдять не взимку, а якраз восени. Тоді листя на яблуні якраз стає крихким, мов печиво і запікається першими морозцями у дивні розводи яскравих кольорів.
Але у раю, певно, не може бути морозів? Янголи на віх малюнках завжди вбрані у дивні плаття, схожі на нічні сорочки. А якщо янголи мерзнутимуть, то який же це рай?
Тоді Янцю осяяло: можна намалювати ранню Осінь: вона точно гарна. Тож навіть на тому таємничому конкурсі має сподобатись.
І Янка відразу дуже-дуже заквапилася, малюючи дерева, вбрані у жовті й червоні шати, на них – яблука, а трохи подумавши – і груші, бо ж груші – то теж дуже смачно. Потім похопилась, що так малюнок скидатиметься на гарний, але простий садок, а не на рай і поспіхом намалювала двох янголів. Їх навіть простіше ніж принцес малювати, бо плаття не такі складні, тільки крила однаковими зробити важко. І вже зовсім в останній момент накреслила янголам полосаті шалики і теплі чобітки, аби вони й справді не змерзли.

За що Янцю тоді поставили у куток, правда, ненадовго, бо вже от-от мав настати обід, вона так і не зрозуміла. Вона ж не билася, не розмовляла під час тихої години і навіть іншим не заважала малювати. Ну, негарний у неї малюнок, і не поїде на конкурс, але ж вона старалася! І груші у неї непогані вийшли, а янголів, на відміну від груш, вона просто не бачила ніколи…
Ще й тато тепер лаятиме… Янка зітхає тяжко-тяжко, мов на дворі давно сувора зима, а вона сама – застуджена і має ковтати гидкі ліки, і навіть листочок, що ковзнув рукавцем її курточки й не інакше, хотів потішити, не зміг її підбадьорити.

А потім виявляється, що вона – дурна і даремно сумувала аж півдня у таку гарну погоду. Бо татко настільки її любить, що навіть зараз сварити не збирається. Більше того, він, здається, саме із виховательками через дочку ледь не посварився. Принаймні, голосно-голосно сказав, що до психолога – то не п’ятирічну дівчинку із гарною уявою, а тих поважних дядечко і тітоньок, які на такі теми дітям малювати загадують.
А потім взяв Янку за руку, звелів їй попрощатися з усіма. І вони пішли додому – зовсім як завжди, ніби Янка ні в чому не завинила.
І навіть виявилося, що не як завжди: татко раптом звернув із їхньої звичайної вулиці, якою вони щодня додому йдуть, на якусь маленьку, де будиночки – мов у бабусі в селі.
А там якісь незнайомі бабусі припрошували всіх перехожих купити яблука й груші. Татко спитав, чого вона більше хоче, а коли Янка не змогла вибрати, то купив і того, і того, мовляв, мама дасть лад усім фруктам.
Так вони і пішли далі поруч – тато із великим пакетом, і Янця, ні на крок не відстаючи, але й не тримаючи його за руку. Бо в одній її долоні було велике жовте яблуко, навіть гарніше, ніж те. що вона намалювала, а в іншій – велика груша.
Тато обтер їх серветкою і сказав, що вона може з’їсти їх просто на вулиці. Мама, певно, скаже, що то – не зовсім правильно, але вже пізніше, коли вони додому дістануться. Тож Янка почала із груші: яблуко їй так сподобалось, що вона вирішила залишити його наостанок. І замурзалась так, що татко вирішив, що краще вони на лавочці посидять, поки Янка поїсть, аби вона й курточку в грушевий сік не вбрала.
Тож вони сиділи на лавочці поруч, Янця в’їдалася в грушу і поблискувала великими цікавими очима на татка. А той чомусь почав розповідати по те, як був малим і в нього теж не завжди виходило малювати так, аби вчительці сподобалося. А навколо були сутінки, ще не сполохані ліхтарями, і цікаві жовтаві листки, які ковзали їм під ноги і на коліна, аби краще чути.
Яблуко Янка поклала поруч, аби не заважало їсти і слухати, і прикрила його кленовим листом – аби не змерзло, поки до нього черга дійде. А потім зателефонувала мама, щоб запитати, чи вони не заблукали де, бо вечеря вже вистигає? – і вони пішли додому. Руки в Янки вже були вільні, тож вона всунула долоню в таткову руку.

Про забуте на лавці яблуко вона згадала вже перед під’їздом. І засмутилась, бо татко не став би повертатись так далеко. Тим більше, що в них зараз було так багато інших, так само гарних яблук. Але ж цього не було!
Янця навіть у ліжко лягла засмучена, але це помітила мама, як її на ніч цілувала. Мама поспішала, бо їй же треба було щось зробити із фруктами, що їх тато купив. Але, звісно, вона вислухала доню. Тихо зітхнула над тим малюнком, але нічого не сказала.
А от як почула про забуте гарне яблуко, відразу заспокоїла. І вона не стала казати, що в Янки тепер багато інших яблук, а вигадала куди краще:
- А ти уяви, як зрадіє той, хто твоє гарне яблуко знайде! Осінь тобі яблука ще подарує, а це – хай буде подарунок комусь іншому, від тебе. Гаразд?
- А хто знайде? – Янця від цікавості аж голову від подушки відірвала, аби краще чути.
- Ну… - мама задумалася лише на мить. – Може, твій янгол у теплому шалику? Той, якого ти намалювала? А тепер спи, і хай тобі лише гарне щось сниться.
Янка мить повагалася: якщо треба дарувати щось смачне комусь такому… незвичному, то краще б Осені: осінь їй подобається куди більше від незнайомого янгола. Але в Осені яблук багато, її таким дарунком не здивуєш. А янгол у шалику зрадіє – як можна не зрадіти такій смакоті?
І вона заснула швидше, ніж встигла вигадати, що ж таке гарне можна подарувати самій щедрій Осені…



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Яке щастя,

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Nina, 18-09-2014

Людську комедію намагається написати кожен письменник,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 17-09-2014

От і відкрили

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 17-09-2014

Краса!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 17-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 17-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 16-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 16-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 15-09-2014

Наче натрапила на яблучко :)

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 15-09-2014

Наче натрапилана яблучко :)

© Галина Михайловська, 15-09-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98158097267151 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …