Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49722
Рецензій: 94258

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза ЦИКЛ ОПОВІДАНЬ

ПОРИ РОКУ (3 сезон)

© Турчин Євгеній, 10-09-2014
III

ЛІТО
Жнива

1

– Ти що, звільняєшся?
Кремезний комбайнер Микита визирнув з-за моторного блока і зирив на хлопця, що сидів у тіні просто на стерні, спершись об колесо.
– Хто тобі сказав?
– Та говорять… А що, неправда?
– Не всьому можна вірити…
Комбайнер знову зник. Хлопець же відкинув голову на гуму колеса і випускав тепер дим кільцями.
– Чуєш, Русику, подай з кабіни ящик з інструментами.
Хлопець закусив цигарку у кутку рота й виконав прохання.
– Щось ти ходиш весь тиждень, як з хреста знятий. Не виспався?
Хлопець досмоктав «кемелинку», як він полюбляв називати цигарки марки «Camel» і, примружившись кинув:
– Бухав вчора…
Микита опустив кутики рота, викопиливши нижню губу:
– Якесь свято?
Русик знизав плечима:
– Друга вбили.
Микита пожував губами.
– У сестри моєї дружини є знайома, то у неї теж недавно привезли… А у тої сестри чоловіка, мого кума, теж забирають.
Руслан подумав, що не казав про те де і як загинув його друг, але комбайнер зрозумів правильно. Жодних додаткових коментарів хлопець не робив.
– Такий як ти?
– Плюс-мінус, – відповів Руслан. «Яка різниця?» – подумав натомість. – Я ж з ним не ріс разом на одному дворі, то і віку точно не знаю.
Комбайнер кивнув, зітхнув, щось зробив рукою усередині двигуна, що стояв зі знятою кришкою-капотом, і комбайн завівся.
– Іноді треба розслаблятися, – гукнув Микита.
Натомість Русик пробурмотів ледь чутно:
– Якби ж це допомагало…
Він хильнув учора, сам не знаючи навіщо мадери просто з горлечка. Її він (за відсутності в крамниці дефіцитного хересу) взяв для аперитиву і розраховував прикінчити щонайменше за тиждень, а тоді втратив над собою контроль.
На обіді Руслан довго мовчав, а тоді раптом подав голос:
– Думаю записатися в Добровольчий корпус.
Микита ніяк на позір не відреагував.
– Їх здали в штабі, – продовжував свій монолог Русик. – Він служив у Добровольчому корпусі. Їх відправили на блокпост. Сказали, що він порожній. Вони їхали у простому цивільному автобусі, тож… Їх розстріляли, як оселедця в банці. Ублюдони знали хто, на чому і коли їхатиме. Якби не знали, то, може, і розійшлися б з миром, бо шанси в такому випадку були б рівні для всіх. І доволі паскудні.
Микита покивав:
– Да, он знайомий мій, служить, то дзвонив, казав, що тільки дають команду кудись їхати, то обов’язково потраплять у засаду. Якщо якісь операції, про які знає тільки комвзводу, то проходять добре, а щойно взнає вище командування – то одразу втрати. Засади…
– Вони ж просто у Twitter-і і Facebook-у все пишуть. Такі просунуті у нас генерали, – спробував пожартувати Руслан. – Буде ще третя частина Марлезонського балету… тому наша влада, знаючи це, намагається винищити всіх патріотів. Суки…
Руслан заткнув вуха навушниками. Микита щось сказав, але, вочевидь, не надто важливе, бо одразу ж замахав рукою. Руслан зрозумів, що той спитав: «Новини слухаєш?»
Це було звичайним. Русик кожну вільну хвилину втикав у вуха радіо.
Раптом він висмикнув «таблетки» і просто-таки загарчав:
– Це ж треба бути просто дебітом! Чи сукою! «Неочікувано», «ніхто не міг подумати…» – високим голосом умовно імітував він почутих в ефірі людей. – Я, будучи малолітнім школярем, казав: «Буде війна з Московією. Без цього не обійдеться! Все до того йде…» А політологи, експерти, генерали і розвідка, блядь, «не могли подумати»! Просто здають наших! Суки! От побачите, вилізуть такими темпами і на азовське узбережжя, відріжуть його, а наших там замкнуть в «котел». А ця шлюха, шоколадний заєць ПоRoshen… розумієш, що в усьому цьому саме паскудне? Все це із-за бабла. Тупо із-за бабла. Ринки збуту. Плюс невеликі вливання лохів з ЄС. Як казав Царьов: «Нам просто так дають бабло, треба, мовляв, бути дурнем, щоб не взяти…» Те, що ми бачимо зараз – барижничество за рахунок мільйонів життів…
Вечір був найгіршим часом доби для Руслана. У квартирі було темно і тихо, навіть радіо слухати не хотілося. І увесь час підмивало зганяти у кіоск під будинком, купити чогось жорстко алкогольного і нализатися знову у дупель.
Руслан міряв кроками квартиру, втративши відчуття часу, потім різко впав на ліжко і, втупившись у стелю очима, гуняво затягнув:
– Гей, була в мене коняка…
На словах про волів, стерню та казаночок, який даремно википає, очі його зволожилися, але жодна сльозинка не стекла щокою на подушку.
Комбайн знай собі пожирав сухі стебла, випльовуючи ззаду шмаття цих самих стебел із розлущеними вже стручками.
У нагрудній кишені комбінезону завібрувало. Руслан натиснув відбій, не відриваючись від мішка, закріпленого на комбайні і який за кілька секунд треба було замінити на новий. Зерно сипонуло потоком, мішок миттєво поважчав.
Пробило обідню пору, комбайн заглух, але у вухах досі гуло. Руслан нарешті поглянув у телефон: три пропущених дзвінка, одне повідомлення. Все від батька, який мав кращий зв'язок зі світом, аніж Руслан (ніж одна радіохвиля, на якій сидів хлопець).
Телефон знову перекочував до кишені, а Руслан відіпхнув від себе пластиковий лоток з обідом, притулився до дубового стовбура і закурив.
– Чого не їси? – Спитав комбайнер.
Руслан підкурив другу цигарку від першої:
– Скільки ж їх ще буде?
Микита мовчки лупав очима. Руслан же покуйовдив коротке волосся під кепкою з тризубом. Головний убір звалився на вилежану траву.
– А я тут сиджу зараз… Рятую світ від продовольчої кризи… А там… Два похорони за один тиждень… Багато вже наших там лежить. На доріжці вже. Просто в асфальті вирізали болгаркою прямокутники… Вже облагороджені могили вийшли… А він оце з-під Іловайська дзвонив дружині. Вона каже: «У нас дощ». А він їй: «А у нас град. Російський гуманітарний». А через сорок п’ять хвилин він був уже мертвий. Накрило «Градом» тим самим.
Комбайн знову загув, а Руслан притулився до нього збоку зі своїм мішком.
В голові крутилося тільки одне:
«У нас дощ. – А у нас «Град»…»

2
Світло знову згасало надворі, а в кімнаті було майже зовсім темно. Руслан лежав на ліжку, розкинувши руки і слухав радіо.
Повідомлялося зокрема, що наші тримаються, хоч як їх не поливають з «Градів» та «Ураганів». Втрати… Убито ніби двісті «терористів». Почалося вторгнення по азовському узбережжю.
– Треба весь їхній рід винищити… І до того не жаль було, а після цього місяця тим більше…
Почали передавати про те, що солдатські дружини і матері в Росії підняли ґвалт, повідомляючи, що в Україні знаходиться п'ятнадцять тисяч російських кадрових військових. Якась солдатська матір повідомила, що її син загинув в Україні і попросила вибачення в українців за те, що їхній уряд примушує їхніх чоловіків їхати та вбивати українців на їхній же землі і що вони там в Росії нічого не можуть зробити з цим.
Руслан заплющив очі. Щокою скотилася сльозинка. Здавленим голосом він прошепотів, задихаючись, у порожнечу квартири:
– Отакі от жнива…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.90951609611511 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …