Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48908
Рецензій: 93598

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Тобі не повезло, Хаше!

© Василь Тибель, 13-07-2013
Безхмарне небо темним куполом висіло над вершиною, породжуючи неймовірну тишу. У вухах пищало, як після пострілу із дробовика, навіть скрип снігу  під альпійськими черевиками не міг розчинити ту безгомінь.
І якби не той низький гортанний звук: «О-о-о-м!», що раптово заполонив увесь простір, Арсен подумав би, що він оглух. Звукова хвиля накотилася десь із вершини й вдарила йому в груди. Альпініст звів погляд: в кількох десятках метрах попереду, на скалі, вгрузаючи в сліпучий сніг, йшов провідник-шерп. Звук, що повторився, зупинив його. Провідник на хвилю вкляк, а потім розвернувся й став поспішно спускатися. Коли шерп порівнявся із альпіністом, Арсен вхопив його за наплічник. Та провідник так був наляканий, що не став нічого пояснювати, а тільки замахав руками, відстібнув лямки й кинув спорядження на сніг.
- Не ходити,  не ходити! Сагарматха…! – кинув злякано й понісся вниз.
- Кен Цин! – гукнув навздогін Арсен, але той уже зник за гребенем Північного Сідла. Альпініст зупинився в нерішучості. До нього, в тяжкому спорядженні, з кисневою маскою на обличчі, наближався Богдан. Здоров’як Богдан, як говорили про нього на курсі, проте тут в горах він був більше схожий на сліпе, знесилене кошеня. Арсен зараз картав себе за те, що повівся на вмовляння й потяг його сюди, в Гімалаї. Якби не Орися, нізащо б не погодився на цю авантюру.
Арсен уже підкорював Вершину Світу, втягував у ніздрі те холодне, розріджене повітря й плакав від радості. Хоча який то плач, сльозинки крижаніли, навіть не скотившись із повік. Такі відчуття бувають лише раз в житті. Це можна зрівняти, із першим поцілунком. Так, можливо, саме із першим дотиком до губ коханої, коли кров шалено бурує в скронях, заливаючи фарбою лице, серце стукотить і хочеться злетіти від щастя.
- «Орисю, чи ж пам’ятаєш той перший доторк, коли ти з подивом глянула в очі?»
- Арсене, ти плачеш? – здивовано запитала.
- Ні, то щось залетіло в око, - виправдовувався, шаріючи.
Хіба ж міг подумати, що все так скоро минеться й через рік, вона скаже:
-   Арсенку, ти милий, хороший, добрий, але розумієш…
Так, він все зрозумів й тоді вперше пішов у гори.
Була думка, що тут лукавити – відстібнути карабін і... Але сталося інше – гори закохали в себе Арсена. В інституті й потім, вже працюючи юристом, кожну відпустку проводив підкорюючи вершини. А Еверест став його заповітною мрією. Арсен перелопатив увесь Нет, перечитав гору літератури про « Джомолунгму», тренувався як навіжений, економив кошти, аж поки мрія не збулася  - він ступив на «Божественну» - саме так перекладаються із тібетської назва найвеличнішої гори. І перше, що зробив, діставшись України, на крилах полетів до Орисі, поділитися найбільшим досягненням.
Вона щиро раділа його щастю. Арсену навіть на мить здалося, що, ставши на Дах Світу, він знову повернув свою кохану. Ось вона, така приваблива, жадана, юна, розпашіла. Торкнувся губами її волосся…
І знову холодний душ остудив його чуття. Ніби холодний вітер із найвищої вершини дихнув у душу.
- Арсене, - вивільнилася з його обіймів, - я хотіла тебе запросити на своє весілля. Пам’ятаєш Богдана із паралельного потоку?
Зблід, ледь на сів на стіл заставлений наїдками. Але то була лишень мить, швидко опанував себе.
- Що ж вітаю! – витиснув посмішку.
- А знаєш, що я придумала? Візьми й нас на Еверест. Богдан давно мріяв про щось таке, незвичне. То буде наша весільна подорож.
Арсен тільки іронічно всміхнувся.
- Боюся, то нездійсненне бажання. Ти знаєш скільки коштує дозвіл, а віза?  Вже мовчу про спорядження. Я кілька років сидів на одному хлібі й то якби не друзі-альпіністи…
- Не хвилюйся, гроші для Богдана не важать нічого, та й має впливового родича в міністерстві закордонних справ.
- Ось воно, що. Боюся, я не зможу бути вам корисним.
- Ну ради мене, Арсенчику. – Обняла за шию.
Хіба ж міг встояти – погодився. Картав себе, лаяв, але погодився. Скоробагатько, не задумуючись, виклав сімдесят тисяч євро за кожного туриста, включаючи двох провідників.
І от тепер Орися чекає їх у базовому таборі, перед льодовиком Крумбу. Він же мусить тягти цього «кнура», практично, на собі.
Арсен, ще обдумуючи маршрут, вирішив вибрати найскладніший - із сторони Непалу. Думав, лише від вигляду льодовика Богдан здрейфить. Ця гірська льодова ріка, що рухається між скелями із швидкістю по кілька кілометрів за рік, вражає своїми розколинами й льодовими урвищами. Це найжахливіше місце на шляху до вершини. Найбільше альпіністів, що підкорювали Еверест, загинули саме тут. Гинули знані спортсмени, а не якісь «чайники»,  яким без сумніву був Богдан. Проте хлопець не повернув, а пройшов цих вісімсот метрів. Єдине, Богдан тягнув із собою кисневий балон. Арсен не визнавав такого спорядження.
З киснем на Еверест може зійти кожен, навіть 60-річний турист, чи юнак, але якщо погода зміниться й затримає сходження, тоді й може закінчитися живильний газ, а без нього організм не витримає навіть спуску. Всі трагічні випадки сьогочасся зв’язані саме із раптовою нестачею кисню в балонах спортсменів. Альпіністи, ніби під допінгом піднімаються на високі відмітки, але коли кисневий стимулятор випадково закінчується - зворотного шляху вже немає. Якщо ж спортсмен іде без маски, він розраховує тільки на свої сили. Далі чим дозволять резерви його організму він не підніметься, а значить і шлях до відступу завжди відкритий. Тому то Арсен й не признавав такого туризму. Вирішив, що це в останнє він в такій авантюрі й то заради дружби із Орисею.
Дружби?.. Хіба так себе втішав. Чорна думка  десь і їла із середини: «А якби не було Богдана, чи їхні відносини із Орисею залишилися б дружбою?»
***
О-о-о-мп! – стогін виник десь глибоко під землею й досяг вершини. Арсен закинув на плечі спорядження, яке покинув шерп - на високогір’ї все згодиться. Богдан підійшов, тяжко дихаючи під кисневою маскою. Зупинився, зняв обладунок й втягнув на повні груди розрідженого повітря.
- Чого той дурнуватий китаєць чкурнув?
- Вони вірять в духів. Повертаймо, «Сагарматха» - Мати Богів не хоче нас пускати до себе! - відповів Арсен.
- Хлопче, перестань молоти дурню! Ми ж цивілізовані люди. Погода чудова. Я стільки грошей вбухав, щоб зупинитися в кількох метрах від цілі?
- Але ці триста метрів, то «найдовша на землі миля».
- Тоді я маю її здолати! – Богдан, прилаштував кисневу маску й першим рушив на крутий кам’янистий схил, вкритий сипучим снігом.
Арсен, навіть, встидися за свою слабкодухість й рушив слідом. Вони здолали більше сто метрів засніженої крутизни, коли  боковим зором  Арсен помітив щось неладне: над засніженим піком, ніби ховаючись в засідці, гуртувалися білі велети. І враз вершину вкрило клубами холодного туману. Затягло так, що Арсен не бачив навіть Богданової спини. Та, за мить, сіра поволока розвіялася, утворюючи просвіт над  головою альпініста й він чітко побачив на фоні хмар велетенське людське обличчя: темні впадини очей, в глузливій посмішці скривлений рот.
«Це в мене від кисневого голоду галюни», - подумав хлопець. Спробував зв’язатися по рації із Богданом, якого туман відгородив густою стіною. Мовчання, тільки потріскування в слухавках. Враз налетів шквал такої сили, що збив Арсена із ніг і жбурнув на схил. Альпініст незчувся, як на шаленій швидкості понісся по насту до урвища. Сніг не тримав, а навпаки, зрушений вітром, летів лавиною вниз, як норовистий скакун, що намагається скинути із себе чужинця. Арсен все ж спробував закріпитися, або бодай пригальмувати спуск із допомогою льодоруба. Та сніг тільки збурювався під його ударами. Проте хлопець не здавався й з відчаєм борознив настил. Лише після кільканадцятої спроби йому вдалося увігнати гостряка у щось тверде. Льодоруб зайшов у тріщину на камені, який виступав над засніженим схилом. Це й загальмувало шалений спуск. Зупинка була настільки раптова, що в Арсена мало руки не висмикнуло. Він випустив руків’я і якби не мотуз, завчасно протягнутий через отвір інструменту і закріплений петлею на поясі, летіти б йому далі у прірву. Зверху на нього сунули тони снігу, проте камінь у якому зав’яз льодоруб став на перепоні й розсікав лаву на два рукави. Сніг пронісся  донизу, в урвище, оголивши схил. Перечекавши мить, Арсен підтягнувся на канаті й професійно закріпився на карнизі, забивши кілька скоблів у скалу. І саме вчасно, бо його шарпонуло так , що льодоруб вирвало із щілини й він, просвистівши над головою Арсена, завис на шнурі, теліпаючись над урвищем. Залізні скоблі потріскали як сірники, було навіть незрозуміло, як  останні змогли втримати канат із альпіністом. Лише тепер Арсен зрозумів причину поштовху : на тому кінці зв’язки, над прірвою, висів Богдан. Кисневу маску й балон із нього зірвало лавиною й огрядний чоловік, як рибина, котру викинули на берег, посинілими губами хапав  повітря. Арсен підтягнув льодоруба, вхопив його за ручку й одним помахом загнав на попереднє місце. Тепер можна й передихнути. Глянув на кріплення, лише один скобель вирваний наполовину тримав альпіністів над урвищем. Забив його молотком назад, а сам видерся на карниз.  Внизу хрипів його товариш.
«Спробуй витягни такого кабана. Хоч би балона із киснем не загубив, а то без допінгу я й десяти кіло не підніму, а там цілих сто.  Ще й спробуй його спустити непритомного.» - роздумував Арсен, позираючи вниз де над проваллям, на страховці, під поривами крижаного вітру гойдався Богдан. І тут Арсену схотілося вигукнути: « Вибач, Хаше, тобі не повезло!»
Його дуже схвилювала та історія, коли вперше про неї прочитав. В 1971 році англійський альпініст Дон Уілланс робив сходженні із індійцем Хашем Бахугуну. І коли після невдалої спроби здолати кручу, індієць завис на натягнутих перилах і не зміг виплутатися, Уіллас йому гукнув : «Вибач, Хаше…», а сам спустився в базовий табір. Звичайно англієць говорив який він герой і як намагався врятувати товариша. Про історію тоді дуже багато писали. І зараз, якесь «дежавю».
Вітер стих так само раптово як і налетів, тільки над вершиною туман піднявся і витягнувся вгору стовпом. В ньому щось нуртувало й вертілося в шаленому темпі й в тому рухливому білосніжному вирі стали з’являтися якісь силуети, цифри, що змінювалися, як на циферблаті годинника із зламаною пружиною. Арсен вкляк із задертою головою, те дійство його загіпнотизувало. Ось миготіння  вповільнилося, цифри стали чітко вимальовуватися над вершиною і разом з тим, Арсен помітив як дивно змінилося все довкілля. Вгорі висвітлилося: один дев’ять два чотири. Снігу поменшало, стали виглядати кам’яні виступи.
«Чи не в просторово-часову воронку я втрапив?» - Арсен не раз чув про подібні явища від альпіністів. Але те що сталося далі вже в ніякі рамки не вкладалося. Повз нього пройшло двоє альпіністів у якомусь доісторичному спорядженні. Арсен підвівся й покликав на допомогу. Проте спортсмени не зважали на нього, а продовжували своє сходження. Ніби привиди. Чому ніби?.. Чоловік, який йшов попереду, на мить зупинився, зняв захисні окуляри. Яке знайоме обличчя. Стоп… Це ж Джорж Меллорі, Арсен пам’ятав його по фото із журналів присвячених першим сходженням на Еверест. Джордж Лей Меллорі, іншого ж альпініста Арсен не пам’ятав. Про Мелорі він навіть писав наукову роботу. Доводив, що Меллорі першим із людей ступив на Дах Світу.  Привиди-альпіністи минули Північне Сідло й подерлися на кам’янисту кручу. Так і є двоє альпіністів підкорили найвищу вершину. Але який дивний збіг, знову над піком, в небі те страхітливе обличчя, та ж глузлива посмішка й сильний шквал змів спортсменів із гребеня. Вони полетіли в прірву, здавалося можна було простягнути руку й вхопити за куртку когось із сміливців, проте то була лише ілюзія. Арсен чітко побачив обличчя героя, на ньому не було й тіні страху, Меллорі був щасливим. Цифри на циферблаті над вершиною змінювалися, з часом щось творилося. Після кожної такої зупинки просторового циферблата
повз Арсена проходи привиди альпіністів, вони зривалися, гинули замерзали, так і не діставшись вершини, ніби якась істота, дух, чи злий геній не пускав їх на Еверест. Так і є, ось він - дух Джомолунгми висить над вершиною і регоче.
«Для чого він це все мені показує, готує мене до участі тих нещасних?»  «Невже я замерзаю?»
І раптом до вух Арсена долітають слова англійською: «Вибач, Хаше, тобі не повезло!»
Біля  Арсена зупинився альпініст, схилився й зазирнув у прірву. Там, поряд із Богданом, вовтузився ще один спортсмен, він кличе на допомогу. Той, що зверху, розмотує вірьовку й кидає кінець для порятунку, проте  подумавши трохи, змотує її назад й повагом іде геть.
- «Вибач, Хаше…» - підхоплює вітер і підносить слова до вершини, де на небі знову регоче привид.
Арсен не хоче в усе це вірити приймати як реальність. То його хвора уява малює ці картинки. Він зараз збереться й допоможе Богданові. Хоча, чи варто..? Чи варто ризикувати?  Орися… Чи сумуватиме за ним? А Богдан? Все можна вирішити дуже просто, просто піти, як це зробив Дон Уілланс. Арсен уявив очі Орисі, повні розпачу. Ні краще вже ризикнути. В крайньому разі він не бачитиме її сліз.
- І не треба мені підказок! – гукає сердито Арсен, грізно глянувши на вершину, - Я сам приймаю рішення!
Альпініст закріпив карабіни на спорядженню, закинув на плече вірьовку залишену шерпом і ступив до прірви. Нестача кисню робить його рухи млявими, легені роздувалися як міх, чоло росить рясний холодний піт. Арсен ще раз перевіряє кріплення, звішується над карнизом і повисає на вірьовці.
Десь вгорі, над вершиною коловерть вирівнялася, під горою омкнуло і Арсен відчув, що гравітації більше немає… Він падає - невже обірвався канат? Його підхопило як пір’їну завертіло й понесло, проте не вниз, а вгору, в ту високу веремію над вершиною.
***
- Арсене, може поколишеш Богданчика, він же й твій син? Я вже із ніг валюся.
Арсен розплющує очі - перед ним стоїть простоволоса, втомлена Орися.
- Орисю, ти! А де Богдан?
- В колисці, де ж йому бути, - вимовила, здивовано звівши на Арсена очі. – Я розумію, що ти на роботі втомлюєшся. Але ж ти вже здрімнув. Май совість, я ж попередню ніч не спала. – Вона грайливо скуйовдила йому чуприну й пішла в сусідню кімнату.
Арсен звівся, підійшов до каміна, що потріскував дровами. Трохи на віддалі від вогню стояло дитяче ліжечко в якому марудило маля. Чоловік підійшов, узяв його на ручки. Немовля торкнулося ручкою його шоки і якась неймовірна хвиля батьківської ніжності розійшлася по тілу Арсена.
- Орисю? – зазирнув із дитиною на руках до кімнати, де вже спокійно посопувала його кохана. Сів на ліжко й вільною рукою погладив її волосся. Жінка посміхнулася у сні. Йому стало так добре, як ніколи. Глянув на календар -2015 рік! Як стався такий розрив у часі, він же вирушив на Еверест в дві тисячі тринадцятому? Проте дізнаватися більше Арсен не хотів. Хай буде, як є! Одного тільки боявся, аби дух гори, чи просторово-часова воронка знову не зіграла із ним злий жарт й не вихопила звідси, аби заштовхати назад на Еверест.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Згоден з Н...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© George, 17-07-2013

"...Як човен ви назовете,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 15-07-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1459949016571 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …