Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49012
Рецензій: 93659

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Суперниця

© Лариса Омельченко, 21-06-2012
         …По тобі – сонною зміюкою - худа, волохата нога. Спершу напружену литку окуповує одна така «гадина», далі – «кодло»: колишній законний чоловік  копошиться всіма своїми кінцівками, сміливішає, хапає… за що поцілить, «вальсує» з твоїм підробно-здивованим тілом - у нічному, соромливому (чужий же!), забутому вашому танці… Нехай буде так, вирішуєш ти, нАщо ж «добру» пропадати, коли вже потрапило тобі до ліжка?.. Ось, приїхав доньку з сином одвідати, аж із далекого Петербурга. Чи то з грошима в нього не густо, чи такий «економіст», чи, мо’, й справді, надіявся, що йому тут щось «урветься»… але до самої ночі м’явся. Шукати готель не йшов, та й де у вашому селищі, що чомусь іменується «містом»,  отой готель?.. А тут на трьох – одинадцять квадратних метрів, дитячі ліжка у два поверхи… Звісно, можна було покласти гостя-татуся на підлогу – ні, ти ж поклала біля себе… вкотре пересвідчившись, що ти справді – щира падлюка і велике стерво, але… про це будеш думати завтра – в обіймах нового обранця…
       Прошелестіла твоя далека юність, перемерзла десь там, на ленінградських провулочках та місточках… Свого часу Радянський Союз плекав  моду на студентську, точніше, абітурієнтську міграцію: чи не кожен шкільний випускник міг тоді тицьнути пальцем - у будь-яку точку на мапі неосяжної країни, і сказати: хочу навчатися тут! І їхати за своєю забаганкою за тридесять земель, і відважитися на екзамени, ще й подекуди бути зарахованим (зарахованою), отримати гуртожиток, а згодом – і диплом. А ще, як пофартить, то й гарного жениха (наречену) знайти - з міською, а то й зі столичною, пропискою… Цікаво, що ніхто не питав, ось хоч би й тебе, Іринко: ну, й чого ти, дівчино з Західної України, з невідомої росіянам Волині, так волієш стати медсестрою – та не деінде, а завдяки Ленінградському медичному училищу? Чи десь ближче тобі радянська влада нічого не збудувала?! А коли ніхто про це не питав, та офіційно не забороняв – отже, й можна було, і то добре: є нагода сільській дитині світ побачити …
      Якась, забута нині, команда телевізійних «веселих та кмітливих» лишила по собі нетлінний вираз: «Главная цель образования для девушки – образовать семью». Отак і ти: шельбех! - у вир ленінградських пошуків… «Вир» - то дуже гучно сказано, бо хіба то «вир» - так, калюжка на вітрі… Де ж «чужинкам» - та стільки ж корінних ленінградців надибати?! А лиш цього ти, нахабна студенточко, й хотіла: щоб тільки - ленінградець! Ну, коли вже не трапиться «корінний», то не погребуєш і колишньою «лімітОю», але щоб – з квартирою та пропискою!
      Краси чоловічої не шукала, бо то занадто: щоб і те, і оте, і все – в одній особі! «Красу», Ірцю, шукатимеш в іншому місці, головне – заміж, доки ще не кінець навчанню, та не час  твоєму розподілу… Жених той… чорнявим уродився… і це, на твою думку, єдине позитивне - в  його понурій зовнішності. Та й «посаг» в обранця аж надто скромний: однокімнатна квартира – на двох із мамою! І не кидалася б ти, Іринко, в сумнівний «розрахунок», бо він же, той «розрахунок», і нулем не зачепився в ленінградській свекрушиній халупі… Щоранку, по-солдатськи швидко і вправно, згрібалися до купи два розчепірені дивани:  свекруха складала свій, невістка – свій. Інакше було не можна, бо – не проштовхнутися… Але прописка в Ленінграді, хай і під зубний скрегіт нещасної свекрухи, тобі, хитрунко, таки дісталася! Свекруха й сама була з колишніх заїжджих «лімітчиць», та це було так давно, що свідки свекрушиної «ганьби» вже нічого й не підтвердять: хтось помер, хтось виїхав за кордон, а хтось навмисно втратив дружні зв’язки, затерся поміж корінних мешканців північної столиці, засів у своїй законній, отриманій років через сто, квартирі (чи кімнаті в комуналці), та й сидить собі тихенько…щоб і його менше хто згадувало… То ж свекруха могла сміливо ходити півнем… ну,  тобто «куркою», яка впевнена, що висиділа золоте яйце!
      …Нічим оригінальним ви, новоспечені молодята - Ірочка з Альбертиком - не вирізнялися: очікувано взялися виживати з житлоплощі законну господиню. Точніше, ти, Іро. Безвільний Альбертик – за тобою… Живосилом запхали жінку в безтямне заміжжя: Світлано Наумівно, ось погляньте, який мужчина – цей Ваш… (якесь ім’я було штучне: чи то «Авангард», чи…  «Ар’єргард»!..). Кажете, зовсім не Ваш він?! А з якого дива ми вас обох застукали… під простирадлом… у цій кімнаті-насінинці, де скоро зовсім нестерпно стане – хай тільки на світ з’явиться Ваш онук… невчасно ж ми з Альбертиком прогулянку скоротили, ой, як невчасно! І не робіть такі очі: що ви ото під тим простирадлом… з «авангардом»… робили, га?! То ж тепер мусите йти заміж, і нікому не цікаво, чи Ви цього хочете! Бо у Вашого обранця - двокімнатна квартира в центрі міста! Сам казав.
І на диво покірна свекруха таки «скакнула»: з гріховного «простирадлового ар’єргарду»… аж у шлюбний «авангард»! Та - прикра несподіванка: жених з «передовим» ім’ям, ніби «перехідний вимпел» у соцзмаганні, перекочував з ліжка загадкової жаданої квартири – прямісінько в ліжко свекрушине! В найпрямішому сенсі. Про двокімнатне добро цей хвалько майже не збрехав (справді, там жив), якщо не брати до уваги, що то – законна площа попередньої, не розписаної з ним, співмешканки… Отак і приплив «авангард» - на їхні вбогі метри!.. Ленінградське існування Ірці перетворилося на ще багатолюдніше пекло! Хоч, попри це, за два роки вони з Альбертиком уже колихали аж двох дітей! Авангард ледь терпів. Та мужньо тримався… Вночі свекруха пірнала обранцеві під руку, мовби шукаючи рятівного прихистку, сама ж – на дивно розквітала, розквітала!.. В тебе, Іринко, рука легка (чи язик гострий!), коли ти отак немилу родичку ощасливила! Рідня залягла в окопи: хто ж першим не витримає?.. Правда, на це чекали всі, окрім свекрухи: їй і в тісному «бліндажі» жилось охоче: Іринка з подивом ловила на собі вдячний погляд…  Що ніяк не завадило українській невістці «потягти рябка» на малу батьківщину: ленінградська «перспектива» виявилася нульовою…
     А вдома скоро гахнув Чорнобиль. У статусі постраждалих від аварії на атомній станції ви втрьох – ти, Іро, та твої син із донькою – приїхали до маленького містечка на Дніпрі. Сюди ж, у крихітну гуртожитську кімнатку, й навідався був твій колишній, чорно-бліденький Альбертик. І не твій він зовсім, а вже чийсь законний чоловік. І не потрібен же тобі, і діти від нього давно відвикли, хоч і приїхав саме до них… А от забагло саму себе потішити: я ще жадана… він не відмовиться… не зможе, не посміє!
     Не посмів. Як і чоловік кращої подруги… той теж відмовитись не посмів. Зааагруз!.. А було це так.
      Маленьке придніпровське містечко прийняло тебе, Ірцю, як рідну - поділилось чим могло: сімейний гуртожиток – хай і «дупельце в трухлявому дереві»! - та все ж житло! Тутешні й цього дочекатися не могли, з тещами-свекрухами багаторічно гризлися… А тобі – на! Робота постраждалій від Чорнобиля потрібна? – та будь ласка, медсестрою в дитячий садок! І за жіночою дружбою серце ниє? Нааа тобі й дружбу - он, як ви гарнісінько з тією вихователькою зійшлися, одні щирі цьомики при зустрічах: «як ся маєш?» - «спасіба, харашо!» (а подругу задушевну, Танічку,  чоловік привіз  зі строкової служби, аж з Уралу. Чотирнадцять літ прожила на Дніпрі, а слова по-українськи вимовити не може. Тобто, не хоче. Що не завадило їй працювати у державній виховній дошкільній установі. А в нашій країні це «завадою»  ніколи й нікому не було – хоч у народні депутати йди! І таки йдуть…).
     «Іра, сіли на ісходє, всьо надоєло: своєго жилья нєт, у свекрові ютімся… Сколько ето будєт продолжаться?!», - і ти, вірна подруго, скоротила їй термін того ненависного перебування… Не полінувалась налагодити контакт з одним знайомим, та не свій «контакт» – а Танічкин: умовила ту на побачення: ой, мужчина безтямно закоханий; відколи донька з дитсадка пішла в першокласниці - місця собі не знаходить, все зустрічей з вихователькою шукає! Ладен уже другу дитину дружині зробити – тільки б з  дитсадком не розлучатися! А поки воно, ненароджене, та ще й не зачате, виросте… може, не будемо цього мужчину мучити? І тобі, Танічко, якесь «разнообразіє в жизні»!.. «Ощасливлена» не примусила себе надміру вмовляти. Взяла ключ від Ірциного «дупла»… Все вийшло краще, ніж вона сподівалася! Навіть «получіла удовольствіє» - вірній подрузі потім відзвітувалася…
      Ірцю, а ти - тактик і стратег: діждалася, поки Танічка звикне до нового дивного становища, повірить у власну ексклюзивність, почне «дєрзіть»  чоловіковій матері, чого раніше ніколи не допускалося… Оце так, подумала свекруха, у невістки, певно, «зіркова хвороба»: будь-кому в очі дивиться й не відводить, та ще й може повною тарілкою об стіл грюкнути! І свекруха притихла… Неуважний чоловік – і той переміни помітив… Дія друга твоєї, Іро, «вистави» (як і все в цій історії) - банальна і проста: відкрити «сувору правду»: «Не віриш?! То нааа запасний ключ, відкрий, не стукай…». Дія третя: чоловік втішається в підставлених обіймах Іринки, а, впіймана на гарячому, його зрадлива дружина перебирається на найману квартиру. Він затіває процес розірвання шлюбу, вона - силкується відсудити метри свекрушиної приватної хати, бо з Танею все-таки - неповнолітні діти. І в «глуш», в «дєрєвню», на Урал - кому хочеться?..
            Хай там як, а ти, Іринко, своєї мети досягнула: чужий чоловік - віднині твій чоловік, а діти вводять в дію блискавичну «операцію» під кодовою назвою «Папа». «Тато» - це на Волині, у бабусі з дідусем. А тут цей дядько звичний до «папа»… Вчора біля нього крутились інші хлопчик з дівчинкою – а йому яка різниця?! Тепер ми - його діти: так мама сказала! Цікаво, що новоприбулий «папа» й не опирався, до рідних дітей не ходив, до себе не гукав… І все б воно нічого, витримала «розлучниця» й короткотерміновий осуд колег: усім дитсадком відверталися, допоки… не звикли! Справді, нащо в чужі справи встрявати?.. І нічний «номер» з нежданим петербурзьким «гостем» минувся безкарно, бо якраз тоді новий обранець тимчасово змандрував  - у водійське відрядження. І сусідам по гуртожитку пельки вчасно закрила – гордою поставою своєї голови!
         Голови… яка тепер, цієї миті, ніяк не виборсається з халепи! Ця триклята Танька діждалась тебе, горе-подружко, біля під’їзду, та й пригадала «скази» далекої уральської бабусі: про те, як ворота коханкам дьогтем обмазували, та що там дьогтем? – чимось, що «запашніше»! Як двері гулякам проволокою закручували, щоб ті на ранок до колгоспної роботи не вийшли… Всі «рецепти» боротьби з «блудом» були інтернаціональними: про таке почуєте чи не в кожному тутешньому, не уральському, селі… «Варіант третій»  бабусиних повчань прислужився на практиці: онучка впіймала нещасну – серед білого дня, перед купою свідків! – миттю задерла їй рясний і довгий поділ літньої спідниці, та й… зав’язала на голові міцним морським вузлом – як  брат-моряк ще школяркою навчив! Юрба заціпеніла, даючи собі зайву  секунду дивно-дикого задоволення - споглядати…Треба ж, подумали люди, дати вихід жіночим емоціям: нехай покинута дружина хоч на мить вивищиться над обставинами… Далі довелося вже втручатись: поруч повитріщалися зацікавлені діти…
        Танюшці ж підіперла рідкісна удача: дружина «дитсадівського шанувальника» ніколи в житті не мала братів. Не те що моряків – взагалі ніяких…

                                                                         2012р.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Політичне питання...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 21-06-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76933312416077 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …