Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49012
Рецензій: 93658

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза публіцистична стаття

Відправляється потяг «Львів-Москва» Трудова міграція: позитив для української економіки чи соціальне лихо

© Лука, 18-10-2011
Нещодавно в одному з Інтернет-видань мені довелось наштовхнутись на досить таки цікаві розмірковування  аналітиків з підрозділу економічних досліджень британської видавничої групи «Економіст». Одним з позитивних чинників розвитку української економіки британські аналітики цілком серйозно назвали працю наших заробітчан за кордоном. Насправді подібні твердження небезпідставні, адже лише за 2006 рік згідно даних МФСР (Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, фінансової установи при ООН), як пише газета «Дело», українські трудові мігранти переслали на батьківщину 8,4 млрд. доларів, що становить 8 % ВВП і вдвічі перевищує загальну суму іноземних інвестицій в українську економіку за цей самий 2006 рік. Як результат, Україна сьогодні посідає шосте місце у світі по кількості легальних грошових переказів.
Тим не менш, думається,  що лише британським аналітикам ситуація, коли кожний 5 працюючий громадянин України знаходиться за кордоном на заробітках, може здаватись позитивною.
Насправді трудова міграція сьогодні продовжує залишатись головним та найбільш масштабним соціальним лихом сучасної України.

Поїзд Львів-Москва
Минулого тижня волею долі (а також з легкої руки ще декількох людей, які у 1991 році лише одним своїм підписом збудували стіну не тільки між раніше «братськими» народами, але і між окремими родинами) випала мені нагода відвідати столицю Російської Федерації. Дорога до Москви займає трохи менше доби, тому, озброївшись збірничком новомодних оповідок з життя сучасної української молоді, я сміливо зайняла місце у своєму вагоні. Вирішивши зекономити на білетах, з метою вже за добу спустити все до нитки у московських музеях та виставкових залах, подорожувати я зібралась у плацкартному вагоні, про що зараз анітрохи не шкодую. А от мій збірник оповідань у дешевій палітурці виявився абсолютно зайвим.

Петро Іванович, Світлана, Наталія Василівна та решта наших.
Через декілька хвилин після нашого знайомства виявилось, що мій, поки що єдиний, сусід Петро Іванович якраз власне повертається з весілля рідної сестри. За 5 років роботи на будівництві приватних котеджів у Підмосков’ї колишній слюсар вдома був лише тричі і то тільки на великі свята. «У мене дружина та двоє дітей. Мені ж потрібно їх якось годувати та вдягати, а туди-сюди не дуже і наїздишся. Хазяїн у нас надто суворий, зате платить щедро», - каже Петро Іванович, наливаючи «по сто грам» весільної горілки мені і ще двом жіночкам, які також були запрошені випити за здоров’я молодих. Двоє з них, Світлана та Наталія Василівна, також прямували до Москви. Обидві жінки працюють у столичних ресторанах: одна готує салати, а інша спеціалізується на випічці. «Чого ти туди їдеш?», - сумно запитують мене жінки. Виявляється про Третьяковську галерею вони взагалі не чули, а от біля музею ім. Пушкіна був розташований один з московських закладів швидкого харчування «Ёлки-палки», в якому Світлана розпочинала свою трудову діяльність в столиці РФ, тому з «їхніми» мистецькими замашками жінка, за її ж словами, знайома досить добре.
За чаркою панянки розговорились і, не поспішаючи, під монотонний гуркіт коліс потяга Львів-Москва, полились сумні оповіді про важку жіночу долю, про життя на чужині, про розбиті сім’ї та про безмежний, материнський сум за маленькими дітьми, фото яких Наталія Василівна вже вкотре мені показувала, задумливо посміхаючись і крадькома втираючи сльози, що не може висушити ні час, ні зароблені гроші.
Після третьої Петро Іванович журливо затягнув «Два кольори мої, два кольори», а після четвертої, викликаючи спочатку незадоволені, а потім розуміючі та подекуди заздрісні погляди решти пасажирів нашого вагону, ми в один голос заспівали «Ой, на горі два дубки», намагаючись хоча б піснею розвіяти невимовний, безмежний смуток, в якому, мов у зловісному мареві, потонули і наш потяг, і наші родини, і наша Україна.
«Да я практічєскі масквіч…»
У Києві до нас підсіло двоє інтелігентних молодиків. Говорили вони «чісто по-рускі», ніякого інтересу до своїх попутчиків не виявляли і відверто намагались ігнорувати наш щедрий стіл і наполегливі запрошення Петра Івановича, зосереджено ковтаючи очима сторінки своїх, здається, спеціально для такої нагоди створених, журнальчиків.
Першим розколовся Сергій, столичний менеджер з-під Бердичева, що вже два роки разом з дружиною мешкає поблизу Патріарших ставків. Після чергових «сто грам» за здоров’я молодих здався і Роман, випускник фізико-математичного факультету Бердичівського педінституту, відомий (у ДУЖЕ вузьких колах) московський дизайнер натяжних стель та підлог з підігрівом. На жаль, ніяких пісень хлопці співати не вміли, тому змушені були лише підмугикувати нашому квартету аж до самісінької митниці. Після нехитрих, але занадто нудних перевірок прикордонників, ми, на превелике щастя усього вагону, таки повлягались спати….

Про позитив британських аналітиків
Хронічне безробіття, низька оплата праці, постійне зростання цін – все це не жахи початку 90-их. Для більшості українців це нестерпна реальність, що примушує їх шукати кращого життя за кордоном. Ні диспропорція у заробітній платні між гастарбайтерами та місцевим населенням закордонних країн, ні можливість незаконної конфіскації особистих документів, ні погрози репресій з боку міліції та міграційної служби, ні відсутність будь-якого соціального захисту, ні навіть жахлива статистика масових вбивств та пограбувань наших заробітчан місцевими організованими злочинними угрупуваннями – ніщо не зупиняє потік українців за кордон.
Інтенсивний ріст трудової міграції вже сьогодні призвів до фактичної депопуляції населення у цілому ряді областей Західної України. А скільки наших, українських дітей при живих батьках залишаються сиротами, поповнюючи лави малолітніх злочинців.
І на останок. Як ми ставимось до циган, що постійно жебрачать, займаються дрібною крадіжкою, завжди ходять брудними та нечесаними і вдягаються у страхітливе лахміття? На жаль, саме з цими людьми асоціюється у нас цей древній та прекрасний народ, що понад усе цінує свою свободу і до останньої краплі крові ладен відстоювати честь своєї родини. Як не прикро, але те саме відбувається сьогодні з нами, представниками країни другого сорту.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

раб машцивілізації...

© George, 19-10-2011

Читати легко

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Ракута, 18-10-2011

Вітаю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 18-10-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66789197921753 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …