Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49666
Рецензій: 94160

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Домашній король

© Silverwolf, 01-09-2011
  Кіт сидів на підвіконні і спостерігав за тим, як сутінки затоплюють галявину навпроти, розтікаються, наче повінь, по мертвій і сухій минулорічній траві. Зарослий кущами горб вдоволено вигинав спину під холодними пальцями весняного вітру. Напівпрозоре, наче привид, потойбічний двійник, відображення кота у віконній шибі зазирало круглими жовтими очима на порожню кухню, залиту яскравим електричним світлом. Заспокійливо цокотів годинник на стіні, наганяючи дрімоту, і наче підтоплене масло, блищав жовтий ламінат на підлозі.
  Це була його домівка; вона пахла спокоєм, теплом і затишком. Сюди його принесли ще тоді, коли він був кістлявим кошеням, з очима, що гноїлися, та виводком кліщів-кровососів на тулубі. Хазяйка підібрала його коло якогось із міських смітників, де кошак гриз лушпайки з картоплі, і принесла сюди. Вона і нарекла вухатого приблуду плебейським непретензійним ім’ям Мурчик. Того ж дня він, наче спадкоємний принц, вступив у права володіння: став монархом та охоронцем укритих паркетом та ламінатом земель, нагромаджень диванів та шаф – пірамід для сфінкса, – неприкаяних стільців, що мандрували квартирою, наче фігури у шаховій партії, задрапованих світлими тюлевими фіранками близьких та приязних небес, освітлених електричними лампами. Він був божком усього цього.
  У оселі їх мешкало четверо: Мурчик, господиня кота, Тарас, її дорослий онук, та Олена, його дівчина. Їм було добре вчотирьох. Їм було добре удвох із хазяйкою, коли Мурчик заскакував їй на коліна та зігрівав теплом свого тіла старечі мерзлякуваті руки. Але нині хороші часи стали часами минулими.
  Віднедавна у їхній затишній квартирі оселився невидимий, але недобрий гість. Хазяйка привезла його з Києва: привезла чи то у валізі поміж акуратно складених речей, чи то у пальті, просякнутому чужими запахами подорожі, чи то у поставі та виразі очей. Але чужинець з того самого дня неподільно заволодів мешканцями квартири. Кіт не міг побачити, проте добре відчував його. Гість, наче штопором, прокручувався чорним шнуром слухавки до Олениних вух, коли точилися уривчасті та незрозумілі розмови про те, що операцію робити занадто пізно, бо пішли метастази і лікарі сказали вертатися додому. Про те, що Ніна, хазяйчина донька, мати Тараса, терміново повертається додому з-за кордону. Вони почали говорити якось напружено і вимушено, наче пересварилися поміж собою. Чи не хотіли, щоб отой, чужий, почув їхні балачки. Вони боялися його.
  Уночі чужинець геть нахабнів: просочуючись із усіх кутків, спускаючись зі стелі, мов бридкий павук, набував людської подоби та обрисів і прогулювався темною квартирою. Під його невидимими ступнями порипувала долівка, скрипіли та шелестіли ображено предмети, зачеплені ним, а у темних дзеркалах вітальні відбивалося, каламутне і спотворене, чуже відображення. З-під дивана за ним слідкували круглі неблимні очі розвінчаного божка: безсилого тепер домашнього оберегу.

  Нарешті приїхала донька господині. Вона голосно і різко виговорювала щось домашнім; сперечалася про щось із матір’ю. Обнюхавши її черевики, кіт попростував вузьким коридором на кухню і спинився, аж до кінчика хвоста сповнений глибокої образи: двері на кухню було – вперше в житті – зачинено перед ним!
  Мурчик відверто не злюбив Ніну; проте після її приїзду у заціпенілому домі запанувало, нехай істеричне та вимушене, проте пожвавлення. Предмети знову набули здатності рухатися, годинник зацокотів з натужною бадьорістю, занімілі у власній меланхолії стіл, стільці та полиці уже не виглядали так, наче їх вирізано із суцільної брили льоду. Неторкнуті ніким книги, ряди яких здіймалися у вітальні аж до стелі, не були уже схожі на старі мармурові надгробки на цвинтарі непотрібних знань. Дім наповнився рухом, хоч її онук та Олена уже могли не сидіти у квартирі постійно.
  Натомість майже щодня тут з’являлися чужі люди та запахи. Незнайомі жінки – а це завжди були жінки, - лишали у коридорі взуття, наче човни на пірсі, і скрадалися до кімнати господині. Одна із них робила хазяйці уколи. Ця приходила кожного дня; Мурчик терся біля її ніг. Кіт звик до аромату квіткових парфумів, шампуню (таким шампунем ніхто з домашніх не користувався), мила та до запаху тіла, що оповивав незнайомку. І сьогодні він уже звично, як щоранку та щовечора, чекав її приходу, один у мовчазній квартирі. Утомившись чекати, Мурчик – а він, правду сказати, уже зголоднів, - зіскочив з вікна. І вислизнув у коридор. Він знав, що хазяйка зараз спить у кімнаті.

…Одного разу його господиня, збридившись ув’язенням у своїй кімнаті, одяглася і пішла на вулицю. ЇЇ досить довго не було; знервована Ніна моталася по кухні та нервово палила, розчинивши вікно.
- Навіщо ти виходила? – здушено кричала вона матері. – Ну скажи, навіщо? Тобі потрібен був базар?! Я б не пішла і не купила тієї твоєї червоної риби? А якби ти впала на вулиці…?! – захлинувшись останньою фразою, вона заніміла. Кіт знервовано мотляв хвостом. Він злився. Розвінчаний король, він не міг зарадити нічому.
  А раптом вона знову пішла? Так, що навіть Мурчик не чув. Вислизнула вдруге. Стривожено нявкнувши, наче почувши щось, кіт метнувся до дверей спальні.
  Звівшись на задні лапи, кіт впився пазурами у дерево на дверях, зашкрібся, намагаючись відчинити їх. Двері тяжко, мов нехотячи, відчинилися; худий смугастий звір прослизнув усередину, наче нитка у вушко голки.
  Господиня непорушно лежала на ліжку, укрита ковдрою до самого підборіддя. Її руки спочивали зверху на ковдрі. Мурчик зграбно стрибнув на ліжко і, провалюючись лапами у холодних полотняних кучугурах простирадла та ковдри, забрався згори на її укриті ноги, сторожко прядучи вухами – чи не зайде, бува, хто сторонній до кімнати та не прожене його. Хазяйка не ворухнулася; вона не почула скрадання кота, занурена у свій глибокий сон. Мурчик обережно намацав лапами її зморшкуваті складені докупи руки. Дивуючись тому, які ж вони холодні цього разу, він улігся на ті руки згори, скрутившись у клубочок. Кіт лежав, відігріваючи своїм тілом тверді, наче жорсткий непривітний міський брук, долоні, лежав довго і терпляче; вони ж чомусь усе не хотіли теплішати. Мурчик не задрімав, оберігаючи тихий хазяйчин сон: широко розплющеними жовтими очиськами видивлявся він на сіну навпроти. Вдивлявся, аж доки хазяйчин онук не зайшов до кімнати і не зігнав нарешті його.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Хазяйка привезла його з Києва: привезла чи то у валізі поміж акуратно складених речей, чи то у пальті, просякнутому чужими запахами подорожі, чи то у поставі та виразі очей...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганзенко Олексій, 01-09-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78761291503906 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …