Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49643
Рецензій: 94150

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Життя без подій або Рік Кабана (На конкурс "Про свиню ")

© Silverwolf, 12-12-2006
- Ми з «меншим» Ігорем Кабани. – Сказав задумливо «більший» Ігор, не відриваючи очей від монітора. В Рік Кабана народилися. А Кабанам дівчата не можуть відмовити.
- я Півень… Ні, Собака. – наморщила лоба Леся, згадуючи. – Точно. А от наш Андрій, - додала вона раптово дещо іншим тоном, - Змія!
- Сама змія! – Огризнувся хлопець, що сидів, а точніше, скулився за крайнім біля вікна компом, розкладаючи пасьянс.
- Ага, - підхопив тему розмови «більший» Ігор, - народився б Андрій на рік раніше, і став би він благородним Драконом, а так…
- Віко, а ти...?
- я Змія. ( Як і Андрій – могла б, звісно, додати Віка, але змовчала).

У лабораторії № 55 одного з національних університетів ці балачки були звичайним додатком до обіднього чи вечірнього чаювання. Решту часу хлопці і дівчата сиділи, втупившись у монітори, пасуючи одне одному час від часу ліниві фрази. Тяжка задушлива липнева спека вимучувала всіх до краю. Здавалося, від неї навіть думки у черепній коробці скулювалися, вкривалися твердою кіркою і завмирали до вечора, як ото завмирають амеби в посуху, коли влітку випаровуються водойми: калюжі, озера, чи де ще вони там живуть. Заціпеніння і мовчанку порушує хіба поява Олі – дівчини, що працює поверхом нижче, а сюди навідується в гості.
- Ой, яка гарна дівчина прийшла, - Спішить до неї з розкритими обіймами, широко усміхаючись, Андрій, - а шо ти нам принесла…?
- Ай,  - нервово шарпається Оля, - ви б знали, як вони мене дістали. Наш… - далі йде, безконечна, мов мексиканська «мильна опера», оповідь про самодурство і паскудний характер Олиного начальника. Але хлопці слухають. І дивляться. Бо Оля вродлива – тоненька, дуже зграбна блондинка з величезними сталево-сірими очима  й чудовою фігурою. Коли вона іде коридором університету, хлопчачі голови обертаються слідом, мов соняхи за небесним світилом.
- Ну, все, - плескає тонкою рукою по столі дівчина, - я висварилася і легше стало.
Любить вона потеревенити з Вікою.
- Ти собі не уявляєш, що наші хлопці роблять, коли мене немає, щоб чашки з-під чаю за собою не мити. Беруть, наливають води в чашку, споліскують – і через вікно!
Або: Ні, наші хлопці мені нагадують моїх двох племінників. Ну, знаєш, вони як починають сваритися – просто дитячий садок! Андрій чхає. Тарас йому каже: «Не чхай на монітор!» Андрій бере степлер, - а я сиджу між їхніми компами, Андрій же біля вікна, а Тарас – біля дверей, - і прямо через мене, не дивлячись, кидає степлером в Тараса. Стиплер врізається в стінку і падає. Потім, коли Андрієві стає потрібен степлер, він голосно кричить, що Тарас його забрав, і вимагає назад. А тоді…
Віка збирає на столі чашки з-під чаю. Вони з Лесею миють посуд почергово. У Олі дзвонить мобільний.
- Ой, ну, все, я біжу.
-Заходь ще.
Андрій шумно всьорбує повітря в легені і голосно чхає.
- Не чхай на монітор, - миттєво реагує Тарас.


Час від часу убивча одноманітність задушливих літніх днів порушується. У понеділок Андрій просто не виходить на роботу, відключає мобільний, і зникає у невідомому напрямку, розчиняється, мов дрібка солі в Тихому Океані. Правда, через десять днів з’являється – після екстремального відпочинку з друзями на озері, весь обпечений і почервонілий, мов недоварений рак. І чомусь  підстрижений «під нулівку», ще й зі здертим шматком шкіри на голові, що ніжно рожевіє на сонці. Це – щорічна традиція, як спільний похід «у баню» героїв відомого фільму. Після змістовної розмови в кабінеті начальства «останній герой» лабораторії №55 уже п’є чай за столом та смакує яскраві  подробиці своєї «самоволки»: «А тоді в кущах я побачив гадюку, і вона…» І т.д. Або люди йдуть у відпустки, один за одним.
- Нам мають поставити кондиціонер. Знаєте, як добре було б з кондиціонером. Не жарко. Тут таке пекло, як у мікрохвильовці, тому що вікна на південь. Наш Степан Михайлович «казали» (останнє слово промовляється з іронічним притиском), що кондиціонер скоро лабораторія замовить.
- Не скоро.
- А ти звідки знаєш?
- Інтуїція.

Дні схожі на паку гарячих листів паперу, що їх Віка приносить з сусідньої комірки, де стоїть ксерокс. Сонце котиться небом від сходу до заходу, наче спалах на копіювальному апараті. Ранок, вечір, і готовий лист із текстом уже у вас в руках. Скільки треба копій? Чотири? Десять? Сто?

Кінець грудня. За вікном, у ранній зимовій темряві, витанцьовують лапаті сніжинки.
- Тарас від нас пішов. Влаштувався у якусь приватну фірму, не знаю, ось телефон навіть робочий дав… Ну, його Степан Михайлович просив не йти. Казав, у нас тепер все тільки починається, лабораторія буде мати більше роботи, коштів. А той йому: Слухайте, та я за цей рік не мав ні одного договору-підряду.
Отак і рік добігає кінця. Майже щодня заходить у гості Оля, п’є чай, скаржиться на начальство. Хлопці слухають. Вкотре. Працюють, перекидаються незначними фразами, мов обманними фінтами у грі, що лише заколисують увагу співрозмовника. Чекають на обіцяний начальством кондиціонер. Після того, як Тарас попрощався з усіма і пішов, у пошуках кращих життєвих перспектив, сонний спокій днів-ксерокопій в лабораторії ніщо не порушує.
В грудні у лабораторії з’явився довгоочікуваний кондиціонер, що його прикріпили до стіни над компами. Подія року. Хлопці дивляться, милуються. Тепер уже й чекати немає на що, і обговорювати нічого.
- Нам би його в червні поставили, коли спека була…
- Дивно, що наш Степан Михайлович, коли просив Тараса не звільнятися з роботи, не згадав, що вже кондиціонер поставили. А мав би.

30 грудня. Останній робочий день року і передсвяткова вечеря, мов репетиція Нового року.
- Я теж від вас іду, - заявляє раптом Леся, сьорбаючи вино (замість традиційного новорічного шампанського) з пластикової склянки. І хочу сказати на прощання… Чи то спіч, чи тост… І подарунок зробити. Вам. Усім.
Леся кладе на стіл велику порцелянову свиню-скарбничку. Боки свині блищать при електричному світлі. Вона широко усміхається намальованим червоним ротом.
- Оскільки наступний рік буде Роком Свині. Чи Кабана, кому вже як подобається. А кожен Новий рік – це не лише ялинка, шампанське, президентське вітання, Дід Мороз, лице в салаті, альказельцер вранці й інші атрибути свята. Це – шанс. Шанс щось змінити і почати спочатку. Зважитись і ризикнути. Це як лотерейний білет – ти його купуєш і не знаєш, що тепер тобі випаде у житті: шалений успіх чи дуля з маком. Як оця скарбничка: хтось може вгадати, що там всередині?
- Дві копійки.
- Ні,  - Леся усміхається. – Сидячи за новорічним столом, чекаючи, доки битиме годинник, потрібно відчути себе достатньо сильним для того, щоб використати усі шанси, що даватиме тобі життя наступного року. Відчути, що прийшов час змін саме в твоєму житті. Струсити з себе одноманітність буденщини. У цьому і полягає глибока символіка новорічних свят.
Свиня-скарбничка на столі широко усміхається під час цієї чудної промови.
- Ну, що ж, -  усміхається й Віка, підіймаючи свою пластикову склянку, - за це й вип’ємо!

Через якийсь час Леся виходить за двері, швидко минає безлюдний коридор, спускається сходами і виходить з корпусу. Вона задоволена собою. Ця сучасна Снігуронька, що протягом року вдало прикидалася працівницею лабораторії, справді лишила своїм колишнім колегам чудовий подарунок. Новорічне диво. Запоруку шаленого успіху, котрий прийде лише до одного з них – того, хто повірить її словам і зважиться випробувати власну долю. І розіб’є свиню-скарбничку.

- А у нас і справді нудно, - замислюється Віка. – І з року в рік те саме.
Ігор бере зі столу порцелянову свиню, підносить до вуха, трусить нею в повітрі. Всередині щось брязкає і перекочується. – Слухайте, а що там може бути?
- Постав, розіб’єш. – суворо наказує Віка. – Чи… дай-но мені.
- А може, дійсно, розбити і глянути? Вона ж казала про сюрприз всередині.
- Потім. Хай постоїть так. Якийсь час.





Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

навіть не знаю що гірше

© Тед Лещак, 05-05-2007

Свиню притягнуто за вуха

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 13-12-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78410315513611 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …