Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48903
Рецензій: 93596

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Шер (продовження)

© George, 11-11-2010
Зрештою, прийшов вечір, і я з подивом виявив, що не можу влити в себе ні краплі коханого пивця – ні тобі 1715, а ні чернігівського світлого…
Про піцу намагався не думати – шлунок згадав мій перший політ на кукурузнику із Рівного до Кузнєцовська….
Н-да…пригода була суперова….
То було ЩОСЬ !!!
Несамовитий гібрид масок-шоу із джіперс-кріперсом…
…Кілька десятків посадок, бабульки з речовими «парашутами», пілоти які раз у раз при посадці ремонтували літак методом зкручення дроту до хвостового опірення під акомпанемент веселого матюкання та висловлювання таких припущень про долю і літака, і …пасажирів …і всього-всього…що не в казці сказати, ні в кошмарі уявити.
А той з дозволу сказати літак - з дерев’яними лавками оббитими залізом, який то  вертикально падав на високовольтні опори, то якимось чудом вислизав  неушкодженим під здивовані коментарі пілотів, які гармонічно доповнювалися відчайдушними риданнями дверей до кабіни пілотів. Дверей,  що наполовину висіли, а наполовину мучилися на одній петлі та були вигадливим дротяним мереживом закріплені до стіни…
І ясна, річ незабутні прикольні  бабульки, які синхронно і стабільно фонтанили в повний бахчисарай…
Коротше депресняк брав гору.
Зелений Змій і Вогнений Дракон тимчасово відступили,
здавши поле бою…синдрому нещасного Марвіна, в порівнянні з яким, наприклад ослик Іа був просто таки весельчаком на кшталт Джеймса Керрі або Едді Мерфі…

Пригадуєте. Відому казочку Дугласа Адамса «Посібник для автостопівців Галактикою». Там був такий собі персонаж, як сумний та вічно нещасний  робот Марвін…
До речі, я про себе називаю цей синдром аналогічним, але вітчизняним аналогом - синдромом Самердака, одного з моїх чи то приятелів, чи то ментальних вампірів, що в принципі не має принципової різниці…
Так от, дар мого приятеля є настільки потужним, що люди які стикаються з ним уперше віч-на-віч – безперечно запам’ятають цю зустріч назавжди…
А якщо випадково у цей час поряд виявиться ще й волинський легінь Микита – то можна не сумніватися, що наслідки зустрічі мало поступляться найжахливішим природним лихам…
Ніколи не забуду, як одного разу ми грубо порушили правила дорожнього руху і нахабно поїхали на червоне світло прямо до автомобіля ДАІ…
Даїшники охрєнєлі…такої наглої тупості і дебілізму вони не чекали, вони не знали, що на задньому сидінні сидів також Микита (який на нашому курсі вважався єдиним джерелом у Всесвіті могутніх елементарних частинок мудизму – мудонів, що викликали при попаданні у нормальні мізки пересічної  людини прояви нелогічної, невмотивованої поведінки конченого мудака)…
Так от, крім мене - мента також замудило і то так сильно, що він навіть не здогадався махнути смугастою паличкою, однак для встановлення вселенського паритету мудизму автоматично мудлянув і я, тому замість їхати далі сам зупинився…
З натугою переборюючи потік мудонів від Микити, який прямо таки насичував простір навколо нашої машини, мент підійшов ближче…
А навколо голуби влітали у опори освітлення, мухи намагалися залітати у роти до ластівок і стрижів, які спритно ухилялися…водії їхали хто куди, дивно було чому ніхто нікуди так і не втарабанився…
Вочевидь мент не міг того побачити, бо в полі мудонів він діяв як типовий зомбі, автоматично забрав мої документи і півзігнутими ногами поплівся до своєї дев’ятки, ледве перебираючи ними,  весь спітнілий, наче після лихоманки…
Я вискочив слідом за ним, із кожним кроком відчуваючи полегшення, бо поле друзяків-вампіряків падало в геометричній прогресії від квадрату відстані між нами…
Мента мені було реально жаль, як не як, а в мене хоч і частково, але вже був такий-сякий імунітет …
Я спокійно сидів поряд з ментом, спостерігаючи, як даішник ніяк не може зібратися із думками та виконати умовно рефлективні дії …
Я знав що шансів у нього не було.
Та раптом я відчув ментальний тиск.
Друзяки наблизилися до патрульної машини…
Самердак нахилився до відчиненого віконця і заговорив…
Він говорив тривіальні речі, який він нещасний, що вимушений був їхати з таким непотребом і примітивом як я, жалівся і нив. Зрештою так робить більшість людей.
Проблема була в тому, що він був геній. Геній переконливого скигління, йому вірили ВСІ, його жаліли і водночас ненавиділи…
На очах у ментів виступили сльози, їм стало пекельно соромно, за те, що вони такі підлі, невиховані і так жахливо образили й принизили найнещаснішу і найобділенішу істоту на землі…
  Даїшники були розчавлені і дезорієнтовані, але коли один з них почав було розстібати кобуру я миттю вистрибнувши з машини прямо таки заштовхав Самердака до своєї машини…
Ще б пак, мучити даїшників то ще туди-сюди, але спровокувати суїцид - то вже було занадто…
Запхнувши ниючого Самердака з Микитою в свою машину, я  повернувся до ментів…
Вони вже трохи оговталися і подивилися на мене з таким співчуттям, що мені стало не по-собі…
Старший із сльозами вдячності потис мені руку віддаючи документи (геть чисто як старий дворецький Пьєру Рішару в «Іграшці»), і змахнувши соплі проскиглив..
- ну ти там, дивись…- і зайшовся у безутішних риданнях…
Йому було невимовно шкода мене, який був вимушений жити поряд з такими монстрами…
Ого-го, як мене знов занесло.
Ну й добре, принаймні пригадав своїх приятелів, які розфарбовують нам життя не гірше клоунів від Стівена Кінга…
Так от, зрештою таки задзвони дверний дзвінок.
Прийшов Вітьок.
Він відразу побачив мій стан і кинувся на кухню курити мої сигарети, щоб вирівняти падаючий рівень нікотину в крові та заодно спробувати мене трохи розважити.
Прикольний цей Вітьок. Інтелект необмежений умовностями освіти…
Пригадую, як вони з Микиєм написали на С++ учбову програмку  для тривіальної апроксимації методом НК, після чого СБУ трясло цілий факультет і під корінь форматувало нам носії, бо ці два подарка створили щось середнє між консервним ножем та універсальним вірусним кодом…  
Власне звідси і з’явилася у Вітька хвороблива тяга до різномастого ментярства…
Себе він бачив не менш як Шерлоком Голмсом,  і страшенно дратувався, що я не бажаю виконувати партію доктора Ватсона…
Але який із нього Шерлок Голмс. Той був затятий холостяк, а Вітьок був переконаним женатиком. Одружений він був на нашій однокурсниці Оксані, або Осі як ми її зазвичай називали – за рижі патли і пристрасть до смугастої одежі…
Вітьок безперечно мав дар серендіпіті та володів технікою дедукції-індукції.
Йому вдавалась розкривати найскладніші справи і то в найкоротші терміни. Але для нього було характерним з кражи пари шкарпеток вийти на сліди ворожих позаземних цивілізацій…
Але як не дивно, начальство дуже швидко навчилося керувати даром Вітька. Якшо справа у нього тупцювала довше доби – її від нього одразу ж забирали.
З часом він став таким собі симбіонтом лакмусового папірця та суперкомпа – ї йому на експертизу зсипали не лише всі діла обласного, а й республіканського масштабу.  
Вітька, як завжди, несло розумувати з мого приводу.
Він вважав, що так марнувати своє життя як роблю це я,  – просто злочинно і він намагався зіпхнути мене із світлого шляху вченого-фізика на манівці більш престижних та оплачуваних професій.
Найгірше було те, що під впливом Оси Вітьок критикував недоліки мого життя з жіночою раціональністю і прямотою.
Правда на цей раз все було по-дорослому.
Вітьок підбирав слова. Він не сипав на всі сторони варіантами, пропозиціями та прикладами – було очевидно – він знає вирішення питання.
То було трохи незатишно. Так кролик відчуває удава, хоча його ще й не бачить…
Я відчув вітер змін.
Щоб ти жив у часи перемін – лаються японці…
І вочевидь небезпідставно, бо для більшості людей зміна місця роботи то шок і криза.
Правда, мені при моєму напівциганському житті напіввідрядженного, напівімігранта змінити роботу було як два пальці об асфальт…
Як би ж то я знав до чого приведе візит Вітька?
А як би і знав то що – все дно ніw не зміниш.
Випадковість – то просто непізнана необхідність, як любив Вітьок цитувати Гегеля.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Хто подолав початок,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 12-11-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89983606338501 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …