Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49012
Рецензій: 93659

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза продовження Мобілки

Алкаш

© Анатолій, 09-11-2010
2. Алкаш

(про те як Андрій шукає Аню)

Ранок наступного дня був дуже гарний. Сонце заглянуло у вікно ще в той час, коли треба було йти на роботу. І навіть ще тоді, коли треба з роботи знову йти додому, сонце весело гріло весняну землю. Не те що вчора. Вчора було щось незрозуміле і не зима і не весна. А сьогодні справжня весна.
Андрій повертався додому тим самим шляхом як і вчора і, опинившись на зупинці, пригадав Аню.
Ні, напевне я не зовсім відверта, він увесь день про неї думав, а коли опинився на зупинці згадав її в цілому. Як ніби буває коли знаєш людину: які в неї очі, колір волосся, голос і тому подібне, але це все спливає в пам’яті фрагментами. А ціла картина постає, коли ти згадуєш бувало щось зовсім не пов’язане з нею. Наприклад якась мелодія, яка лунала коли ти вперше її побачив. Але ж ні. Він навіть не пам’ятає, що тоді в нього на плеєрі грало. Здається Ельза а яка пісня навіть не пам’ятає.
І от цілий день він згадував її. От він пам’ятає якого вона зросту, що в неї темний колір волосся і дуже добрі і розумні очі, що у неї дуже спокійний і приємний голос. А от згадати її повністю ніяк не може. І опинившись на зупинці він згадав її повністю. Як вона стояла вчора ось тут в негоду і як він відчув щось, вперше її побачивши. Чи жалість чи співчуття чи симпатія. Незрозуміло що, але це було щось таке сильне, бо він навіть довго не замислювавсь коли вирішив з нею познайомитись. Не так як зазвичай він хвилювався б і був невпевнений, а по-іншому. Вона якась особлива, коли з нею так легко.
От вчора десь в такий час вона тут чекала на тролейбус. І сьогодні вона також має тут бути. Йому щось ніби підказувало.
*****
Пройшло багато часу чекань, а її все нема. От вже третій тролейбус приїхав, а її не видно. От сьогодні навіть тролейбуси не стоять в пробці, не те що вчора.
Він сів на лавку на зупинці, в такому місці, щоб було добре видно людей, які заходять в тролейбус. Купив баночку берна2) і став чекати.
Поряд сів якийсь чоловік. Він був вдягнений в брудний старий одяг. Від нього смерділо алкоголем і цигарками. Він витяг з кишені пачку прими і штовхнув Андрія.
Є підпалити?
Андрій зняв навушники.
- Що тобі?
- Є сірники.
- Ні не палю, - і швидко відвернувсь від нього бо помітив краєм ока, як якийсь тролейбус під’їхав до зупинки. Ні, не той що потрібен.
Алкоголік побачивши як Андрій вже не дивиться так пильно на перехожих і до того ж залишився без навушників, вирішив порозмовляти.
- От і добре, що не палиш. А я от уже років двадцять палю. Напевне якби кинув то стільки б грошей зекономив.
- Ну і що б ти з ними робив? Навіщо вони тобі.
- Купив би собі машину. І не сидів би тут, не став би в цих банках з оселедцями їздити.
- Хм. Стояв би десь в пробці годинами, – не знаючи чому Андрій вирішив підтримувати розмову. Напевне скучно було чекати, чи незвично було без навушників.
Він помітив, що без навушників він якось більш тверезо сприймає довкілля.
От якось прийшло йому на думку. Навіщо він тут простоює. Може вона сьогодні раніше пішла з роботи, чи поїхала іншим транспортом чи може запізнюється. І оте останнє чи, знову заставило його черговий раз пройтись поглядом по головах пасажирів. І він, не побачивши чорнявої гарної Симпатяшки, знову поглянув на алкаша.
Той пихкаючи смердючою цигаркою все про щось розказував, дивлячись на Андрія.
- Я от теж колись працював на такому. Це от зараз нові тролейбуси роблять такі гарні, а я от на такому працював. Взимку особливо, як роги погубиш і як дурень бігаєш кругом тролейбуса в туфлях і в светрі по снігу… Але ж тоді й зими не такі були. Снігу стільки бува нападає, а заразах що там говорити…
Андрію порядком набрид співрозмовник. І він знову пристрасно почав стежити за пасажирами. Та й до того ж знову якийсь тролейбус під’їхав. А, це не той.
Але раптом він помітив у натовпі чорняву дівчину. Здається вона. Ледь відкараскався від алкоголіка, він швидко пішов до зупинки.
Он вона заходить на задні двері а він ніяк не може пройти через натовп і от нарешті йому теж вдалось влізти в тролейбус.
Позаду ще якісь хлопці підштовхнули. І ще якійсь дідок хотів влізти, але вже було нікуди.
Напевне, якщо хтось ще влазив би в задні двері, то з передніх люди б випадали.
Двері важко зачинились і тролейбус вирушив.
В такому натовпі її і не побачиш. Через декілька зупинок стало більш просторо і він побачив її. Вона була спиною до нього.
Він пішов ближче і чим ближче підходив тим ясніше бачив, що це не вона. А коли підійшов в притул та зневажливо ковзнув поглядом по дівчині то подумав. «Фу яка чебурашка. Блін, сьогодні напевно вона раніше поїхала додому. Блін ну чому ж я не провів її вчора додому, чи не домовився ще про зустріч, чи хоча б телефон спитав».
І він навіть тоді не на хвилину не замислювався, чому йому так хотілося ще раз її зустріти.
Якісь дуже сильні і незвичайні почуття наповнювали його. Він сів на вільне місце і поринув в роздуми.
*****
Раптом щось боляче закололо в шиї чи в плечі. Ніби половину тіла здавило кліщами і тяжко ворушитись і скрутно дихати. У вухах трохи заклало і чути як стукає кров в скронях.
«От чорт знову це. Що таке? Чого знову серце. Ну як невчасно як безглуздо і як боляче…»
В очах літають мухи і тягне на рвоту.
«От блін треба посидіти спокійно. От добре хоча б жвачка є в кишені. Ой як тяжко рухатись. Хоча б швидше вже моя зупинка. Добре що людей мало і є де сісти…»
Від м’яти під язиком, ніби стало трохи легше. Хоча дихати все ж таки важко, але хоча б в очах все видно і не нудно.
Сорочка прилипла до спини. Мокрий піт лився рівчаками по всьому тілу.
Рукавом витер скроні і старався дихати ротом, щоб трохи освіжитись.
Стало якось страшно. Якось тривожно і незатишно на душі. Всі кругом чужі і нема нікого поряд хто міг би чимось допомогти, чи хоча б поспівчувати.
«А що якби не пройшло? А що коли б все закінчилось так як того разу, років п’ять потому. І оце б винесли на зупинці і викликали б швидку. От облом. От добре, що я її сьогодні не зустрів. Напевно погано виспався чи слабо поїв, хто знає від чого це так сталось. Ніби вже й не маленький.»
Тяжкий настрій. Передчуття чогось небезпечного і страшного опанувало його розумом.
Йому захотілось чийогось піклування чиєїсь уваги. І от саме в цей час він згадав про Оксану. Лише вона може його вислухати із співчуттям та розумінням, і дати пораду.
А як вона там після вчорашнього? Здається вчора він її трохи образив. Не треба було так напевне.
Андрій дістав мобілку і запустив Асю3).
І раптом йому згадалось, що в березні в Оксани день народження і не завадило б подумати про подарунок.
Глянув контактну інформацію.
«От блін, а сьогодні ж уже шосте. Блін, це ж вчора в неї був день народження і я запізнився. А вона навіть і словом не примовилась. От чорт, як же негарно вийшло. Чи сьогодні поїхати? Блін, та ще це серце прихватило, як на зло. Що за фігня. Уже років з п’ять як такого не було, а тут на тобі. Ні, напевне поїду додому і піду зразу до себе. Не буду ж я таким дохлим до неї йти і давити на жалість. Ні, я краще піду до неї коли мені буде краще. Та й подарунок треба. Та й пізно вже…»
Він відкрив контакт Оксанки і написав:
*****
556943972 (22:10:15 6/3/2009)
Привіт.
oksankapetrenko (22:15:12 6/3/2009)
Привіт Андрюша . Мені треба з Тобою зустрітися і поговорити.
556943972 (22:16:01 6/3/2009)
Вибач мені за вчорашнє. Все з голови вилетіло. Забув що в тебе був день народження. З минулим тебе.
oksankapetrenko (22:18:15 6/3/2009)
Да ладно нічого страшного. Буває. Ти мені теж вибач Я вчора багато чого наговорила зайвого.
oksankapetrenko (22:21:02 6/3/2009)
Ти зараз вже в гуртожитку?
556943972 (22:22:14 6/3/2009)
Ні, ще їду. Скоро вже буду.
oksankapetrenko (22:23:25 6/3/2009)
Так зайдеш?
556943972 (22:24:24 6/3/2009)
Ні, давай завтра. Мені якось трохи дурно. Втомився.
oksankapetrenko (22:25:25 6/3/2009)
А що таке?
556943972 (22:26:20 6/3/2009)
Да трохи щось з серцем. Да вже здається все гаразд.
oksankapetrenko (22:27:21 6/3/2009)
На роботі перенервувався напевне.
oksankapetrenko (22:27:45 6/3/2009)
Добре. Тоді передзвониш?
556943972 (22:28:20 6/3/2009)
ОК.
556943972 (22:31:00 6/3/2009)
Ой. Я й забув що завтра я теж не можу.
oksankapetrenko (22:31:15 6/3/2009)
?
556943972 (22:33:45 6/3/2009)
Завтра, на вихідні, мені треба їхати додому. До батьків. Дещо треба допомогти по хазяйству.
oksankapetrenko (22:35:05 6/3/2009)
Я розумію. Тоді якось наступного разу. Коли повернешся.
556943972 (22:38:42 6/3/2009)
Так, обов’язково. Коли повернусь обов’язково до тебе загляну. Мені вже пора виходити. Пока, Оксана.

(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.68416404724121 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …