Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49666
Рецензій: 94160

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Нарис

Перекур параноїка

© Silverwolf, 02-11-2010
...Це все одно, що знати, скільки куль у барабані твого револьвера. Порожніми гільзами летять униз спалені до фільтру недопалки. Ні, він сам дивувався, звідки на думку спали ці дурнуваті асоціації з холодною зброєю і хоробрими героями вестернів. Може, винні рекламні постери із зображенням мужніх ковбоїв, що курять «Мальборо»?
Я вас благаю, не треба знову починати про шкідливість нікотину! Це мій свідомий вибір! Я не вибирав, де і коли народжуватися, за великим рахунком, не обирав навіть, до якого вузу вступати. А оце – моє і лише моє.
  Щоб викурити сигарету, потрібно хвилин десять. У компанії ти завзято жестикулюєш затиснутою між пальцями сигаретою, видихаючи у лице співрозмовника слова і дим. Якщо ж ти встав з робочого місця, пішов на перекур, зайшов у порожню курилку, ти викроїв собі десять вільних хвилин. Для роздумів тощо. Якщо ти куриш на самоті, ти маєш по десять хвилин у день, щоб подумати.
  Про пергаментно-жовту, з темними старечими плямами, що в твоїй уяві асоціюються з трупними, зі складками на шкірі, ніби у шарпея, руку, що міцно і вперто вчепилася поручень, не бажаючи випускати його зі зчеплених судомно пальців. Ти дивувався, скільки їх довкола. Докучливі, настирливо присутні, вони схожі на листки, які ти малим клав між сторінки грубих книжок, для гербарію. Листки були коричневі, такі сухі, що тріскали й кришилися. Життя у них було не більше, ніж у шматку штукатурки. Так і ці. Але вони вперто пропихаються у маршрутку, вимагають безкоштовного проїзду, звільненого сидячого місця, вимагають, щоб з ними рахувалися.
  Яка ж сильна в людині воля до життя, думаєш ти. Навіть втративши усе, - здоров’я, роботу, красу, фізичну міць, - вона зберігає жагу до існування. Не відіграючи уже в суспільстві жодної корисної ролі, вимагає до себе уваги.
  Це ж уже давно стало світовою проблемою – масове старіння населення Європи і засилля пенсіонерів. І наївно думати, що уряди уже не розробили зброї проти цієї проблеми. Він читав про це в Інтернеті, на чиємусь блозі. Світову економіку врятують сигарети. Позірно вони, урядовці, нібито борються з курінням, але це лише понти. Вони не дадуть людям дожити до глибокої старості, і стати тягарем для держави.
  Нехай мої думки видадуться комусь кровожерними. Вони просто раціональні, виправдовуєшся ти подумки, скошуючи очі на сигарету, зо згоріла наполовину.
  Урядовці – його таємні спільники. Якщо б по-чесному, сигарети б мали роздавати населенню безкоштовно. Ти приходиш на роботу у понеділок і одразу ж отримуєш під розписку кілька пачок сигарет. Це б свідчило про їхнє серйозне ставлення до проблеми. Чи вас не хвилює те, що на одного працюючого в країні через кілька десятиліть припадатиме три-чотири пенсіонери?
  Ні, потрібна агітація. Масове заохочення куріння.
Твій товариш учора заявив, що хоче дожити до ста років. Жартома. Який жахливий егоїзм і глупота, відповів ти, теж жартом. На початку двадцятого століття на Землі проживало два мільярди людей, на початку двадцять першого їх сім. А скільки буде ще через сто років? Двадцять?.. А якщо ще кожен захоче жити до ста років?
  Себто тобі сорок років будуть виплачувати пенсію? І на тебе витрачатимуться природні ресурси? Це несерйозно, заявив він всерйоз.
  От він – відповідальний. Він – курець, йому не світить довгожительство, він помре молодим. Згадав напис великими буквами на пачці біля монітора, що постійно, як магнітом притягував його погляд і чарував лаконічністю й лапідарністю: «Курці помирають рано». Він розуміє усю продуманість таємних урядових програм, він не хоче стати за життя засохлим листком з гербарію. Хтось розумніший за нього придумав план дій. Він слухається, це його вибір. І купуючи нову пачку сигарет у кіоску, він ледве стримує бажання по-змовницьки підморгнути продавщиці. Бо при цьому відчуває себе уже не непотрібною комашиною, а частиною великого цілого.

  Вийшов у коридор акуратно причинив за собою у двері, і пішов до офісу, дивлячись униз, на свої чорні туфлі, два човни у вічному змаганні з греблі. Що котяться по ворсистому паласі, наче на хвилях. Його денний ліміт на думання було вичерпано.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

А я кинула!)))

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анастасія Грім, 03-11-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1069428920746 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …