Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2658
Творів: 49548
Рецензій: 94098

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Льон -коротке життя

© Людмила, 21-10-2010

Талант, який тобі не належить…. А якщо не тобі, то кому ж тоді? Тим, хто оцінить, хто побачить, кому сподобається твоє творіння, або не сподобається, усім іншим людям, але не тобі. Ти інструмент у руках невідомих сил, без власної волі, без права на вибір. Ти – талант. Тобі заздрять інші, ті, кому власне належить твій дар. Вони дивляться тобі у слід, проводжають недобрим поглядом і твердо вірять, що ти його не заслуговуєш, отой талант. От якби їм таке, то вони б… А ти маєш радіти, ти ж виграв джек-пот, зірвав великий куш, отримав ні за що ні про що талант, і тепер маєш відпрацювати його. Ти в боргу перед тими, у кого його немає, і ніколи не буде. От у чому річ – великий дар не належати собі.
Льон дивилась поперед себе і нічого не бачила. Усе, що ми робимо, ми робимо задля себе, а Льон нічого не робила. Вона лежала на дні річки і просто спостерігала, як сяє сонце крізь товщу води, як грає проміння на зелених водоростях і як повільно суне великий паром десь на поверхні, час від часу видаючи сумне протяжне «гу-у-у». Талант… Льон часто чула це слово, але так до кінця і не розібралась, що ж воно означає. Люди зупинялись проти неї, розмахували руками, сперечались, лаялись, хтось дивувався і шепотів «ва-а-у..!». Льон насправді була глибоко байдужа вся ця метушня. Її тіло, натягнуте на дерев’яну рамку, напружене до межі, нестерпно боліло. Вона задихалась, їй катастрофічно не вистачало повітря, її здушувала тонка щільна кольорова плівка олійної фарби. Але у неї не було очей, щоб заплакати, не було вуст, щоб закричати, вона була картиною, шедевром, талантом… Хоча ні, талантом був її автор, а вона – його витвір, проте все одно талант.
Вони зустрілись у дешевій крамниці. Він упізнав її одразу  з-поміж інших і купив за сім гривень. Сім – тепер Льон повірила у магію чисел, тільки тепер, коли опинилась на дні річки, а тоді все було так просто і повсякденно, що навіть і не віриться, що так взагалі може бути. Льон була нічим, простою полотняною необробленою тканиною, від якої іще віяло синім небом і гарячим червневим сонцем опівдні. Попереду її очікував довгий шлях, але вона того не знала і навіть не передчувала, може тому, що у лляного полотна не буває інтуїції.
Льон прокинулась від нестерпного болю – її різали по живому: обережно, не поспішаючи, тонкі леза ножиць ковзали по її бокам. Що далі, то гірше. Її натягли, немов струну чи тятиву від лука і розіп’яли. Колись давно людей розпинали на хрестах, Льон же дістався дерев’яний підрамник, що терпко пахнув сосною, так само як ліс, який шумів недалеко від її дитинства. Натягнута, пошматована гвіздками, Льон тулилась до стіни і наївно сподівалася, що біль от-от минеться, що все знову буде гаразд. Треба лише трохи зачекати, зовсім трохи, і все це зникне, як страшне сновидіння. Вона іще не знала, що тепер це із нею назавжди.
Зайшло сонце, посилаючи Льон криваві передсмертні промені, стемніло, одноока ніч примружилась молодим місяцем, проте біль не стихав. Надія на рожевий світанок швидко розтанула разом із вранішнім туманом. Попереду не було нічого доброго, як вважала сама Льон. Аж поки не прийшов він, талант. Льон звісно іще не знала, хто це, але відчула (тепер то вона була уже не просто лляною ганчіркою, а справжнім полотном, а отже, могла відчувати), що ця людина для неї дуже важлива. І тут почалося: щось слизьке і вологе ковзнуло по її щоках, іще раз, іще. Біль відступив, ні, не поменшав, а саме відступив, пропустивши перед себе нове відчуття. Творилося щось неймовірне. Льон здалося, що вона перетворилась на пушинку і літає десь високо у синьому небі. Від відчуття висоти захоплювало подих, дарма що полотна не дихають. Вона відчувала, як крізь неї струмує сонце, ні, вона сама себе відчувала сонцем, теплим і лагідним весняним сонцем. Аж раптом холод пробіг по всьому її тілу. Її кинуло вниз у глибочезне провалля, і це падіння шматувало все єство, немов тисячі скрипок обірвали тятиву на найвищій ноті. А потім знову сонце. А потім художник пішов, залишивши Льон наодинці зі спогадами і болем, що не забарився повернутися і нагадати про себе щонайшвидше. Що ж, залишалося тільки вдивлятися у клаптик зоряного неба за вікном і чекати на повернення дива.
Диво повернулося наступного дня, рівно о сьомій тридцять, і все повторилося знову: і політ, і відчуття сонця, і падіння. Тепер він приходив щодня, а Льон уже знала, що вона – картина, а він – творець, художник, талант, і вони будуть разом, поки не  завершиться робота. Та одного разу щось змінилося, саме тоді, коли Льон літала у синій височині, наповнена сонячним спокоєм, щось змінилося. Проміння різко потьмянішало і Льон зависла між небом і проваллям оточена суцільною невідомістю. Тіні промайнули на небосхилі і вона почула голос. Цей голос сирени, що співає солодкі пісні морякам, коли їхнє тіла заживо роздирають хижі пазурі потвори. Але то була не сирена, а звичайна дівчина. Вероніка. Це вона примусила художника забути про Льон. Того вечора болючі роздуми довго водили Льон своїми лабіринтами і нарешті вивели до єдино правильного рішення – Льон повинна змиритися з присутністю Вероніки.
Тепер польоти перестали бути такими захоплюючими, сонця ставало все менше, зате з’явився туман, який щоразу густішав, коли у кімнаті лунав голос Вероніки. І Льон нічого не залишалося, як терпіти і сподіватися, що вона от-от піде геть і залишить їх наодинці. Робота добігала кінця...
Врешті решт сталося те, що мало статися – картина була намальована. Льон дізналася про це першою, раніше навіть за художника. Він іще півгодини вдивлявся в неї, а вона дуже хотіла розсміятися, бо вона знала те, що навіть таланту було невідомо - картина уже домальована. Льон відчула себе живою, живішою від тисячі лляних паростків, що гойдаються на літніх вітрах. Тепер їй навіть Вероніка була не страшна.
Того дня він взяв її на виставку, що проходила на прогулянковому паромі. Люди ходили по палубі не поспішаючи, смакували напої і морозиво, зупинялися проти Льон, розмахували руками. Того дня вона тисячу раз почула це дивне слово «талант». Життя було прекрасне, Льон ловила на собі його погляди і намагалася вгадати, про що він думав. Хоча ні, вона знала напевне – він хотів щось додати, щось вдосконалити, щось іще змінити в ній, щоб вона стала кращою. Це бажання непокоїло його увесь час, поки вона висіла напоказ і вислуховувала компліменти на його адресу. Нарешті художник не витримав - він зняв її зі стіни і поніс вниз сходами. За ним побігла Вероніка.
Сцена було короткою і нервовою. Художник доводив своє право, а Вероніка - своє. Вона поставила ультиматум. Вона більше не хоче бути на другому місці після роботи, не хоче, щоб обнімаючи її, він думав про свої картини, щоб зривався з місця, як навіжений, і біг у студію, втілювати черговий геніальний задум у життя. Вероніка хотіла бути єдиною коханою в його житті, і не ділити його ні з ким, тим більше, з полотнами. Вероніка поставила ультиматум художнику: вона чи картина. Обирай! І художник обрав, рвучким рухом викинувши Льон за борт на поталу холодним хвилям і зеленим водоростям. Льон ішла на дно і не могла повірити, що це правда. Вона не вміла плакати, не могла кричати, але думати вона могла. І ця єдина думка лунала як вирок в її свідомості: «Він обрав її, обрав її!!!... Її! … а не мене…»


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3374090194702 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …