Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2650
Творів: 49213
Рецензій: 93886

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

БЕЗ ВИНИ

© Віктор Полянецький, 09-03-2010


Баба Міла, пам’ятала,  що вона  будучи манесенькою, зовсім не хотіла їсти, хоч як її не заставляли, і мати їх  по тому легко розрізняла ( двійняжки ж ), а Люся навпаки  –  весь час їсти  просила і завжди що-небудь жувала:  пиріжок, огірок, кусничок хліба, кислицю якусь...  Всі ці наїдки завше  випадали в неї з рук,  мочались у пилюку, дитина на це не зважала, продовжувала жувати, і коли рука виявлялася зайвою,  виканючувала в матері знову що-небудь і знову безперестанку, ходили щелепи, мов жовна.
А потім  їй мати нічого не давала, й вони рвали зелененькі листочки, квіти з акації для їжі, та Мілі  їсти як завжди  не хотілося й вона віддавала  ті пахощі сестричці.
Якось  мати нагодувала її чимось дуже смачним, аж солодким.   Мати жувала ту смакоту  і їй у рот напихала. Міла хотілося, щоб вона й сестричку нагодувала,  але її ніде не було.
- Де наша  Люся?..
- Нема, побігла гратися…
- А  ти їж, їж дитинко, моя люба…  наїдайся…
І вранці мати таким же смачним погодувала…
  Її спочатку везли возом кудись возом  , далі їхали в
будиночках з колесами, і щось страшно свистіло,  та вона не скільки од  страху плакала, як од того, що ні матері, ні сестрички рідної поруч не було.  
Їй їсти хотілося - з того часу прорізався в неї апетит і вона відтоді хліб, що з обіду залишала, аби  увечері, або навіть уночі прокинутись, та пожувати, щоб усередині  вгамувалося.
І ще Міла щоразу бігала до воріт  приюту, яких, бувало, на рік по кілька разів чомусь міняли, навіщось перетасовували дітей, і чекала. Здавалося – от-от прийде мати з сестричкою і забере патронатку додому. Чекала… Особливо хотілося, щоб мати та сестричка побачила її тоді, коли їм нові платтячка видавали, і туфлі парусинові. А  весни  наступали все  швидше і швидше...  
Патронацьким  грошову допомогу перед випускним видали і вони, звичайно, нову одіж собі купили, й помітно одрізнялися  од інших фезеушників –    були справжніми  городянами. Якби ото не було в Міли гарного крепдешинового плаття та хустки газової, то , може, й не обіймав її так  палко молодий інженер -  аж до ранку безлюдними доріжками водив, а вона, дурна, й не зрозуміла спочатку, чому чадіє од фарби й нудить її. Бо раніше, на практиці,   багато фарбувала у щойно зведених будинках і –  і нічого,  раділа лише  якими  гарними   після  її малярської робити стіни стають.  Та раз вже таке сталося, то поберуться, і їм квартиру дадуть і житимуть вони щасливо  з чоловіком та  з дітьми. Григір такий уважний до неї – в кіно водить, подарунки   купує.
  Тітка Уляна побачила, як Міла  кишки щоразу рве  спитала:
- Що добігалась дівка  з інженером своїм  молодим?
Міла сполотніла:
- Що ж тепер,  тітонько?..
-    Заміж треба  виходити.  Чи ж візьме?
Міла й не знала, вони про це й мови ніколи  не заводили.
Чутки  серед людей швидко поширюються і це стало видно
хоча б то тому, що інженер Смірнов у круглих окулярах,  при краватці та білосніжній сорочці, нею до речі випраній та випрасуваній, котрий називав її і “куколкой”, “і нєженкой” і “королєвой” увечері  не з’явився, як завше, під її вікном і не запросив “слушать соловйов”. Потім вона його лише звіддаля на будові побачила один раз, казали, розрахунок брав. Хлопці  з патронату влаштували йому “проводи” -  довго опісля мабуть  з синців та гуль вичухувався. Та що Мілі од того...
Подруги порадили йди до лікарні плоду збавлятися. Вона у село до тітки поїхала (родички далекої), порадитись, а та, гріх великий, каже, вбивати своє ненароджене дитя. Скільки дітей у тридцять третім вигибло! Та й тебе, коли до патронату б не забрали, теж на світі не було б . Всіх до д’ної  ями   на краю цвинтаря, й  гробки ставити заборонили. Мами півників та руж насадили, щоб хоч на тому світі груди дітям не топтали.
Тітка Мар’яна одиначкою жила хворою, немічною.
-  Живи в мене, а грамотні і в колгоспі зараз потрібні  Та в селі все своє: і городина, й хліб і молоко. Чи я тобі дитини не виняньчу, та і ясла дитячі у нас є.
    Подумала і залишилася, бо наскучило її  життя у загальному кагалі, а тітка хоч і далека родичка, а таки рідня.
Поставили вагарем, бо з атестатом, а воно невдовзі  й чоловік непоганий Мілі трапився трапився – приїжджий із західної – а про її вагітніть, крім нього та тітки  так і не знав ніхто.  Синочок – красень! Невередливим вдався – як погодує його звечора, в пелюшки вбере, так до ранку й спить солодко  і батькам відпочинок дасть.
Розшукав її той інженер, приїжджав у село, розпитував людей про неї, може й жалів, що одмовився од свого щастя. Але на очі Мілі не показався, не став душу ятрити.
А Богдан майстром на всі руки був. Теслею в колгоспі працював – за рік дім поставив – палац вирізьблений.
Міла   двійнятами за це чоловікові рідному   оддячила. Гарно жили. Забулося і жахливе дитинство, і голодні дитбудівські вечори – тоді завжди їсти хотілося. А три хлопці, мов три дубочки Тільки за  мамою та сестричкою серце її тужило, казали в тридцятих роках усіх в Сибір одправляли: винних і невинних...
  Коли тітка помирала, й сказала, Мілі наодинці як воно тоді
насправді трапилося, і зрозуміла вона, чому те м’ясо таким солодким було. У тридцять третім   не тільки  собак та ховрахів їли. Зрозуміла за що матір  у тюрму  посадили.
… Та жінка довго під акаціями старими сиділа, чесала сиві свої коси, і все на неї позирала, а вона на господарстві поралась - то погодувати всіх треба, то випрати, то дітей пожаліти  - купив їм новенькі ровери, то вони не скільки їздять скільки падають, коліна та лікті збивають, сопуть, проте вперто тягають колеса  вулицею. Це – менші – близнюки, а старшого й не чути ніколи – як навчився читати, і не розлучається з книжкою,  читає яку б до рук не взяв. Розумний і говіркий, тай брови  супить, як батько його – інженер.
Немічна якась жінка. Міла локшини їй з молоком насипала й  винесла. А та: “Спасибі, дочко!” – і не їла, а довго так на неї дивилася, дивилася, і Міла не могла згадати, де вже вона цю жінку бачила?.. “Спасибі, дочко, спасибі. Мілочко…”
Та й розплакалася…
Мілу враз наче громом  вдарило: “Це вона !!!”
Такі ж темні  запалі очі, вона їх назавжди запам’ятала. У Люсі також були очі темні.  І солодке м’ясо… І голос сестрички, яка завжди їсти просила…
– Прости мене, дочко, прости коли можеш...” -  немічна,
виснажена, з чорними колами  під очима, як і тоді.
Скільки сліз вона за ними виплакала, скільки душевних мук зазнала! Батька свого й не бачила ніколи – казали, криницю копав і земля привалила його.
Солодко пахла квітуча акація. Тоді  ці дерева були ще молодесенькими, і Міла могла дістати до колючих гілок ,  щоб для сестрички рідненької квіту  нарвати.  
Серце  то билося мов несамовите, то зупинялося.
-Нема й не буде тобі, жінко лиха, прощення… - ледь  прошелестіли вуста.
Стара згорбилась, та й  пошкандибала десь далі…
           Цвіт на акації білий-білий, як і локшина розварена у молоці...
Це, бач, за демократії , заговорили про той голод… Хрест на ямі загальній біля кладовища наставили... Церкву на вигоні збудували. ” Прости Господи , мамочці, рідненькій, за гріх отой… бо немає вини твоєї … “
Не помітила Міла, як вже й бабою її стали називати.
…Осінь  вже холодом береться.
Старший син її в Києві -  начальником  великим при
міністерстві, і дочка його вчена, аспірантуру закінчила, а менші діти - по базарах  вештаються, бо немає в колгоспі роботи, земля бур’янами  заростає, то на рундуках гроші заробляють, щоб прогодуватися, та  онукам  за навчання заплатити. Осьо мають повернуться з того базару, то виголодніються. Баба Міла у великому казані борщ варить. Діти сердяться: навіщо багато наварюєте? А для неї хай краще залишиться, аніж  хтось голодним  зостанеться.  Все життя отак.
Вітер зриває з акації примерзле листя. Воно шелестить, шелестить.
         Наче мати пробачення просять.
          



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Карина Лукашенко, 14-03-2010

[ Без назви ]

© Зоряна Z, 10-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.9800879955292 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …