Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2658
Творів: 49541
Рецензій: 94096

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Пропаща душа

© Залєвський Петро, 10-12-2009
І чия ж-то, ви думаєте? Моя-а! У кого ж, як не в мене. Це баба Настя так безповоротно. А Володечка сухим з води... «Змедитувався» А я ж хіба хотів? Ну скажіть, хіба я хотів?!
Бо з Інтернетом у нас з братухою – горе поголовне. То раніше ми в генделі на прилавки очі витріщали, а вже тепер... Хо!..
А коли б Ромка не підлив масла у вогонь своїм новим фотоапаратом, то вже якось воно би й було. А то ж:
– Цифра-а′! – та знай, на пузо його повісить і  не те, що всі лопухи-бур’яни за огородами перекацав, а й жодної курки увагою не оминув. Бачили, вже й за павуком ганявся. Натураліст, ага... Казав, на день народження подарували. Та Ромці що? Він же один, так йому – що хоч! А нас двоє. Де ж то мамі скільки грошей настарчити, як-то баба Настя казала, аби кожному та по апарату?
– Тисячу п’ятсот коштує! – та клац ним, та клац... На третій день ми позувати відмовилися, так він же нас те-є, прихованою камерою. Засікли в кущах під вечір. Дуже Ромці поталанило, що має довгі ноги, а то б... Фотоапарат тільки й поблимував зеленавою лампою, коли сусід, втікаючи від справедливої відплати, виминав розлогі лопухи. Природолюб!..  
Одним словом, Ромка такого вже хотіння нагнав на нас тією камерою, що...
– Бреше, мабуть... – Володька  в задумі колупнув у носі, – щоб так дорого...
– Та ну! – не повірив я, – апарат – супер!
– А ходімо в Інтернеті глянемо, – старший запропонував миролюбно вирішити братню суперечку.
...Ромка сказав правду. Куди ми тільки не потикалися – дешевого не бачили.
– М-да, – братуха проволік мишкою по екрану, – магазинів тьма, а...
– А не бачити нам фотоапарата, як своїх вух! – докінчив я братову думку.
– І що робити? – Володька тернув пальцями лоба, –  не придумаю...
– Забути! – хоча я сам не повірив своєму слову.
– Та як? – підтвердив мої сумніви братуха, – коли ж-то він з ним... Кожнісінький день!..
– Не згадувати! – спромігся порадити я таке ж безглузде, як і попереднє.
Еге... Може б і так, але ж якби сусід через пару деньків гордо не продемонстрував нам фотографії. Я – верхи на козі, а братуха, братуха з того, з димаря визира... Тю-ю... Хоча Ромка і голосив потім, що то він жартома якоюсь програмкою такої капості наробив, але довгі ноги його того разу не порятували. Факт!..
Проте ж і нам додав зайвої охоти до того цифровика. Ну, то ж треба? Я вже було, про нього й забувати почав. А братуха ж, мабуть ні, бо якось після довгого сидіння за комп’ютером проголосив:
– Треба йти в забуття...
– К-куди? – не второпав я братової химери.
– В забуття! – роздратовано вигукнув Володька до мене, наче я глухий, – щоб і думки не було! Сюди дивися, – він тикнув мене носом у екран, – бачиш?
– Ме-ди-та-ція, – по складах проволік я незнайоме слово, – так то ж для розумних людей! Що воно таке?
– А я, по-твоєму, що′ – дурний? Роз-у-умних... – сердито перекривив мене брат, – під ранок треба, написано. З космічними силами зв’язок, – продовжував просвітлювати він мою голову, для якої ота невідома медитація виглядала ну дуже туманно.
– А спати ж коли? – заволала моя обурена душа.
– Одіспишся ще... На віку. – Володька, певно, згадав бабу Настю, – потрібно дати можливість думкам піти, – зчитував брат з екрану, – і твоя енергія з’єднається з великою енергією розуму Космосу...
– То це наші думки підуть разом з тим... ну-у, фотоапаратом? – єдине, що вдалося мені уяснити з Володьчиного чтива, – і то прямо туди? – я показав пальцем доверху, – в космос?
– Мабуть так... – не зовсім упевнено відповів братуха і обнадієно додав, –  там побачимо... Свічки′ треба.
– А коли мама побачить нашу, ту-у, медитацію? Що подумає?
– Не побачить. В літню кухню підемо. До схід сонця.
Свічки за дня поцупили в баби Насті. В неї біля образів кілька штук завжди стоїть. Вона їх частенько запалює, бува й цілу ніч горять. Я хотів одну тільки взяти, та Володька скомандував:
– Всі забирай... Там багато треба. Чим більше, тим краще. І лампадку...
– Угу...
Чесно кажучи, я же трохи того космічного розуму, чи то пак, енергії і побоюватися почав. Що то воно торохне з неба глупої ночі? І прямо в літню кухню? А кудою залетить? Крізь вікно? А мо′, димарем? І прямо з печі та до нас?..
Я-то про свої сумніви й братусі тихенько шепнув, та він відмахнувся:
– Ти що, злякався? Віддамо думки про апарат і все. Щоб не згадувати.
– Хай тоді Ромка нам його хоч подарує, – кисло хіхікнув я, – навіть не глянемо!..
...Будильник вночі задзвенів якось тривожно, аж серце загупало.
– Ходімо!
Я хотів було спросоння з кімнати дверима, але мене зупинив братуха:
– Ти куди? Зариплять, усіх побудиш! Давай через вікно...
Тільки наші тіні виборсалися на подвір’я, коли зненацька протяжно завив Рябко. Я злякано відсахнувся.
– Відчуває прихід... – Володька схопив мою тремтячу руку.
– Кого?
– Розуму. З космосу...
В літній кухні запалили свічки. Братуха порозставляв їх по всіх кутках, і на припічку одну... Тьмяне світло відбивалося в шибках і від того вони здавалися ще чорнішими. В якусь мить мені здалося, що хтось промайнув за вікном... А ще ж і медитація не почалася, а воно вже... Лізе...
– Поглянь... – я німо показав на моторошну темряву вікон, – там...  
– Хто? – чомусь забринів братів голос, – нікого там нема! – він заходився стелити на підлозі рядно, – полум’я  гойднулося, а ти вже й... Ставай навколішки.
– Як?
– Роби те, що і я...
Володька гупнувся на коліна, навіщось поставив останню свічку собі біля ніг та звів руки доверху.
– В ліктях не згинай! – здавалося востаннє блимнув на мене Володька, – жди!.. Віддавай думки...
Я витягнув руки, скільки міг. Братуха благоговійно закрив очі. Я теж... Зараз почнеться... Рябко, що було затих, знову наповнив двір несамовитим виттям, гаспид... Наступної миті я відчув, як по моєму носі скотилася холодна сльозина поту... І тільки мені закортіло витерти лоскітливу краплину, як Володька якимось чужим голосом опередив:
– Не опускай рук! Зіпсуєш...
Я злякано протяг руки прямісінько у той, у космос. Братуха раптом важко загудів...
– Ти чого? – прошепотіли мої губи.
– Гуди і ти! Закликаємо!..
– Гу-у-у... – задерті руки затекли і втримувати їх ставало дедалі важче. Від невимовної важкості я тісно зажмурив очі. Ну коли вже, коли... Може, воно вже прийшло?.. Оте з неба... Раптом крізь братове закликання  мої насторожені вуха вчули таємничий шерех, що долинав десь із печі. Краєчком ока, ледь-ледь відкривши повіки, я з острахом поглянув в її темну пащу...
– А-а-а-а... – здавлено захарчало моє горло, коли мій погляд наткнувся у її мороці на якісь зелені вогники, що поволі моргаючи, плавали у глибокому жахітті роззявленої печі.
– Д-диви.. – Володька, що перестав гудіти, сторожко підвів погляд на піч, де висвічувалися...
– Що?..
– Скельця... Фотоапарата...
– То воно... Є...
...Далі неначе все огорнула пелена в’язкого туману. По маленьких шматочках залишеної пам’яті, що не встиг відібрати у мене Космічний Розум, я з лементом понісся до хатніх дверей, чим не на жарт злякав не тільки «співочого» Рябка, а й усіх домашніх. Крім Володечки, звісно. В нього таки ота невідома енергія забрала пам’яті менше, бо він безперешкодно згадав про відчинене вікно,  коли я відчайдушно дубасив кулаками в заперті двері.
...Першим на поріг вискочив переляканий тато.
– Там, там... – я показував на кухню, – піч... Розум.. Зелений... – мабуть, тоді моїх слів не міг розібрати не лише татко, а й той, що з неба... Великий... Теж не подужав би.
Татко стривожено взяв ліхтарика та рушив у кухню. За ним побігла нажахана мама та подріботіла баба Настя. А я боявся навіть наблизитися до кухонного порогу... Здається, тоді мені вчувався цокіт Володьчиних зубів під ковдрою, у дальній кімнаті.
Тато присвітив ліхтариком у прірву пічного рота... Баба Настя, що вздріла на підлозі колись привітної кухні недогарки свічок та перекинуту срібну лампадку, схопилася за груди:
– І-і-і... – вона почала хапати ротом повітря, – Боже праведний... І в кого ти таке вдалося?!..  Шабаш відьмацький! – застогнала вона, – лампадками та по підлозі... Образи′ пограбувати... Пропаща душа!.. Отам тобі й нечисть полізла! – баба Настя грозила пальцем кудись у повітря, важко дихаючи, – з  печі, з печі!.. Хліб же в ній пекла...
А мама, закам’янівши, не знала кого першого рятувати – мою пропащу душу чи бабу Настю. Тим часом татко мовчки просунув руку в піч. А потім із ще теплої черені витяг чорну кицьку. Нашу. Маньку.
– Ось тобі і фотоапарат... –  і в промені ліхтарика зеленаво зблиснули її очі.
...Проте бабуся ще довго не могла пробачити нам в братухою отой «шабаш» та лампадку. Хоча Володьку пропащою душею не називала.
Та ось  цифру′ нам таки перехотілося. І особливо за його зелені лампочки...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 9

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© коник єгор, 20-12-2009

По фінансовій кризі - медитацією :-))

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 17-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 14-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Василь Тибель, 14-12-2009

Нарешті,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 12-12-2009

не пойдьоть!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Пардон Мамзель, 11-12-2009

Звісно кицька!

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 11-12-2009

Я не вгадав...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 11-12-2009

Два зелені вогники, мабуть?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 11-12-2009

Два брата-акробата...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Триндюк, 11-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88217902183533 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …