Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2650
Творів: 49231
Рецензій: 93901

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ТЕНІСИСТИ

© Юрій, 03-12-2009
ТЕНІСИСТИ

Тенісний клуб в хорошому районі міста. Тепла осіння субота після обіду.  На крайньому, ближньому до стоянки автомобілів, корті  змагаються двоє статечних чоловіків, які звуть один одного Колян і Вітьок.
Колян – повний і високий, але трохи незграбний. Інколи здається, що саме завеликий живіт, що при кожному ударі трясеться, ніби холодець, який накладають у тарілку, і заважає Коляну точно попадати по м’ячу.
На шиї у нього товстий золотий ланцюжок поверх футболки. На ланцюжку монетка, яку він цілує після кожного вдалого розіграшу, і тре пальцями після невдалого.
Вітьок – середнього росту, теж не худенький, опецькуватий, але більш швидкий і енергійний. Він носиться по корту за всіма м’ячами, що посилає суперник в його бік, і так поспішає виграти, що частенько промахується і весь час картає себе словами: «Ну, блін, ну куди б’єш».
А ще в нього є «група підтримки»  - дружина з дитиною, які незрозуміло чи більше допомагають йому, чи заважають. Симпатична молода брюнетка в обтягнутих джинсах, короткій куртці, високих чобітках з малолітньою донькою гуляють вздовж огорожі корту. Як тільки жінка спробує вдавати, що вона вболіває за чоловіка й вигукує «ой, ай, давай-давай»», той ще більш додає в енергійності. Коли він при цьому виграє, розправляє перед сімейством плечі і кидає орлині погляди, а коли  помиляється -  кричить собі: «Куди дивишся? На м’яч дивись. Тільки на м’яч».
Після кількох таких чергових промахів-криків жінка з дитиною, щоб не відволікати увагу чоловіка, йде на стоянку, сідає в сріблястий джип «лексус». Мабуть, там дитина починає вередувати, і вони знову виходять на прогулянку вздовж огорожі.
Словом, іде матч рівних супротивників, тенісистів-аматорів.  Подібна картина й на інших кортах. Це час для гри любителів.
Раптом забили дзвони монастиря, розташованого неподалік, й так гучно, що всі тенісисти на мить припинили грати.
Вітьок і Колян теж перестали махати ракетками. Вони здивовано завертіли головами не стільки від дзвону, до якого на корті всі звикли, принаймні, ті, хто тут працює або грає часто,  скільки від шушукання гравців-сусідів.
- Що там за свято? Чого дзеленькають? – запитав Колян. – Якісь святі Варвара, Никодим чи Порфирій? За кого пити будемо?
Віктор і Микола вже десять років знають один одного – познайомив бізнес. Три роки грають разом в теніс. Не друзі, але частенько після робочих або спортивних зустрічей разом перехиляють чарчину.  
- Зараз виясню? – Вітьок направився до колег дізнатися в честь кого ударили в дзвін. Через хвильку повернувся. – П’є кожний за своє – поминальні дні, - повідомив він.
         Обличчя Коляна враз стало серйозним, а то і сумним.
          -  Давай, перекурим? – запропонував він супернику і направився до місця відпочинку - стільців і столику.
            -  Проблеми? Можемо закінчити, -  Вітьок помітив переміну в настрої партнера.
            - Все окей. Чогось і не знав, що зараз такі дні. Весь час було після Паски.
- А й сам перший раз чую. Треба когось провідати?
- Не заважало б. Матір.
- Ну це святе. Тоді закінчуємо.
- Дограємо. Двадцять доларів за годину платимо. Ще півгодини можна бігати. Встигну. Звідти не поспішають, там всі на місці, - Колян ще більше став сумним.
- Правда, проблеми? – Вітьок ще не бачив колегу в такому  стані. – Давно матір померла? Ти ніколи не розказував. Так сильно тебе любила, чи ти її?
Він сердито махнув рукою в сторону жінки з дитиною, які якраз в чергове підходили до них, щоб не наближалась.
- Чогось нахлинуло саме зараз, - Колян ковтнув щось мокре, яке покотилось чи з очей чи з носа. – Дійшло, що ніколи не встигав віднестись по-доброму до неї: і коли жила, і коли померла. От скажи, чого я ляпнув про ці двадцять доларів? Мені не вистачає цих копійок? Чи мами?
- Може, ти в ще грі. Виграти хочеш. Важко так зразу перейти від земного до вічного. Онь,  дивись, всі грають. Тільки ми з тобою згадали про тих, кого з нами нема, - Вітьок намагався заспокоїти співрозмовника напівофіційними фразами, бо близькими вони ніколи були.
- Давай розкажу тобі, може, на душі стане легше, бо геть придавило, ніби в сердці калатає дзвін, а не в церкві - Колян дістав рушника із сумки, витер очі, чоло й накрив ним голову, як хусткою, відгородившись від Вітька, чи й від всього світу. - Мати померла років дванадцять тому. Нас в сім’ї  було п’ятеро. Як ми любили нашу маму не передати словами. Може тому, що рано залишились без батька. Помер від раку, коли я ще в школу ходив. Вона всіх виростила, виховала.  Потім ми всі стали дорослими, женилися,  сестри вишли заміж. Стало питання – з ким буде мама. Так всі хотіли до себе її забрати, що пересварилися. Не повіриш – через суд вирішували у кого мама буде жити.
- Так я ж розрулюю всі питання у судах, що ж ти не сказав? У мене ж юрфірма, – схопився Вітьок.
- Так ми ще тоді не були знайомі. Це зараз я знаю, як ти рулиш, - вперше за розмову повеселішав Колян. – А тоді суд вирішив, що з мамою залишиться менший син. Сам уже не скажу, чому так вийшло. Може, тому, що він зі своєї сім’єю залишився жити в материнській хаті, у нас всіх було вже своє житло - ми з села роз’їхалися по містам.  Брат працював на машині. Він й зараз весь час в дорозі, а тоді тим більше хотів заробити – початок дев’яностих.   Тижнями дома не бував. Невістка чомусь не взлюбила свекруху – нашу маму. Спочатку умовила пересилити її в саму холодну кімнату, точніше, де опалення йшло оремо. Коли брата не було дома, не давала їй їсти, ясна річ, перекривала тепло.
- От паскуда, - вирвалося у Вітька.
- Бідна наша мама нічого сину про це не говорила, не хотіла, щоб з-за неї він сварився з жінкою. Ми про це нічого не знали. Я тоді почав возити товар з Туреччини. Сам знаєш, яке життя було. У сестер – свої сім’ї. А так як ми один з одним після суду не балакали, навіть по телефону – то звідки було й знать. Словом, зустрілись через півроку після суду на похоронах, між іншим, осінню,  - Колян знову всхлипнув.
Вітьок мовчав, дивився під ноги і легенько бив себе ракеткою по голові.
- Саме страшне, що я побачив тій кімнаті, де жила мама, що стіну під таким дешевим килимком з тиграми чи леопардами, знаєш, такі килимки-покривала ще в радянські часи продавались; в Туреччині, до речі, вони в три рази дешевше,  вона списала іменами своїх дітей – трьох дочок і двох синів, - тут Колян запнувся. – А мене згадала менше всіх – три-чотири рази. Всіх інших, навіть меншого, десятки, а то і сотні разів. Чого так? Я й тепер не розумію, для чого вона писала. Мабуть, коли й їй було дуже холодно, знімала той килимок, щоб вкритись, а раненько його вішала назад. Писала під килимком, аби невістка не здогадалась. Брала олівець і писала в рядок, наче в зошиті, наші імена. Скучала за нами. Чого ж ми не знали? – Колян ледь не на коліна схилився.
Вітьок намірився щось пояснити, але побачив, що Коляну його слова найменш потрібні в цей мент. Він продовжував бити себе по голові ракеткою вже сильніше, так що на лисині залишалися квадратиками відбитки від струн, й  думав про своє: «Найстрашніше це старість. І така любов дітей, про яку розказав Колян. Поки він бабло колотив, мати помирала від голоду і холоду сердець своїх дітей. А він тут соплі розпускає, як він її любить. Приїхав – натовк пику меншому брателу, а заодно його жінці – все в порядку було б.  Те ж мені старший мужик в сімї залишився -  по стамбульським базарам в цей час їздив.  Ні разу вона його імені не написала на тій стіні, тому й мучиться він. Не впевнений, що і невістка відверто голодом чи холодом морила, бо справа це кримінальна. Могла, звичайно, економити на свекрусі, але ж не вбивати. Сумніваюсь, що за матір вони судилися, мабуть, за хату і землю, тому образились, що все добро переписала на меншого, якому суд доручив опіку. Так логічніше. Виходить, вбили матір рідні діти: від туги вона померла, людського тепла не вистачило, а не  опалення. З Коляном все ясно. Після такої історії є над чим подумати і мені».
- Все закінчуємо. Однозначно, - Вітьок підвівся. – Ти давай дуй на могилу мами,а я ще трохи поподаю. Я плачу за сьогодні.
Колян не сперечався. Вони попрощались. Вітьок дивився на згорблену, зсутулену постать колеги, чекаючи коли вона зникне в роздягальні, а потім від’їде на машині, щоб і самому звідси швидше піти. Звісно, ніяку подачу йому не  хотілося тренувати.
Дружина помітила, що він залишився сам, і уже сміло попрямувала до нього прямо на корт.
- Може доцю потренуєш, поки Колі нема? Шарапова виросте нова. Ви не посварились? Що з ним? – не шкодувала вона запитань.
Він дивився на красуню-жінку, намагався по-доброму посміхатися, але думки в голові буяли сердиті: «Навіщо я не тобі женився? Краса – очей не відірвати, так. Але що ти зробиш зі мною через, скажімо, двадцять років? Мені буде сімдесят вісім. Тобі сорок два. Дочці рівно двадцять три. Нафіга це все було треба? Кому треба ці понти? Гуляй, май дітей, але навіщо  женитися? Щоб ви потім заморили мене голодом і холодом, а точніше, своєю любов’ю, як ці уроди свою матір? Розведусь. Щось треба придумати і негайно розвестись. Відвалю скільки треба грошей, але розведусь, і спокійно доживу вік без любові молодих і красивих, для яких буду старим опудалом. Спасибі Коляну, відкрив очі. Ще не вистачало, щоб і з дочки Шарапова вийшла. Як покажуть по телевізору на якомусь турнірі мене дідугана і дочку-красу, вона тоді взагалі зненавидить  свого батька. Вже в школі буде мене соромитись,а що говорить далі. При розводі однієї з умов запишу, щоб дочку не віддавали на теніс. Інтересно, скільки за це візьме з мене суддя?».
- Чого мовчиш? Давай ракетку, я пару разу лупану.  
- Тихо-тихо, на каблучках на корт не можна. Ходімо, рідненька, в ресторанчику десь посидимо. У Коляна ноу проблем - питання по роботі, контейнер з товаром дорогим прибув. Будьте біля машини. Я швиденько сполоснусь – і погнали.  
Вітьок дивився на звабливі сідниці дружини, яка прямувала звичним маршрутом корт - «лексус» і хитро посміхався. Незважаючи на поминальні дні, історію Коляна, йому стало по-справжньому весело. Він тільки-но переробив на свій лад улюблену фразу з фільму «Місце зустрічі змінити не можна» і повторяв її в слід сідницям: «Дірку тобі від бублика,а не Шарапову».
Йому хотілося навіть реготіти, але він стримував себе, бо дзвони над тенісним клубом залунали знову. З тенісистів гру вже ніхто не зупиняв. М’ячі ляскали голосніше за дзвони. Крім гравців з крайнього корту, на інших спортсменів-любителів поминальні дні особливого враження не справили.    
  Ю.КОВАЛЬСЬКИЙ

  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Sergij Kuzin, 22-09-2019

Класно вам подвоїв рецензії

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 06-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Mefa Misochka, 05-12-2009

"Багатозапитальна" робота

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Залєвський Петро, 04-12-2009

"Багатозапитальна" робота

© Залєвський Петро, 04-12-2009

"Багатозапитальна" робота

© Залєвський Петро, 04-12-2009

"Багатозапитальна" робота

© Залєвський Петро, 04-12-2009

"Багатозапитальна" робота

© Залєвський Петро, 04-12-2009

"Багатозапитальна" робота

© Залєвський Петро, 04-12-2009

"Багатозапитальна" робота

© Залєвський Петро, 04-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Карина Лукашенко, 04-12-2009

Якщо перевірити гармонію алгеброю

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Галина Михайловська, 04-12-2009

Цікавий хід думок

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олег Derim, 04-12-2009

Цікаве оповідання,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 03-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79225897789001 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …