Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2658
Творів: 49541
Рецензій: 94096

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Клює! (уривок з повісті "Літній калейдоскоп")

© Залєвський Петро, 06-11-2008
Для дітей 9 -12 років
Є в нашому селі дідок. Веселy-у-н! Може таке утнути, що все село довго буде гриміти про його витівку, ще довше сміятись і часто згадувати. І більш затятого рибалки, ніж старий Сокір, у селі не знайти. Ото якщо сидить дід з вудкою на березі, можна йти ловити, а як нема  то вертай додому, все одно нічого не спіймаєш. Він якимось чином завжди знав, коли буде клювати. Даремно комарів на ставку ніколи не годував. Що там казати, бувало, навіть із калюжі примудрявся карасиків насмикати!
Село наше хоча мені й гарненьке, і я знаю в ньому майже кожний закапелок, та ось вулиці в селі асфальтовані лишень біля школи та магазинів. Ну, іще коло клубу. А всі інші! Хе-е! У кращому випадку посипані ріденькими камінчиками, що майже всі давно втопталися в землю. Зараз сухо, дощу давно не було, і з-під коліс автомобілів вилітають такі хмари куряви, що й через дорогу нічого не видно.  
Коли ж прогниє небо і поллють дощі… Ог-о-о!.. Тоді по вулицях ні пройти, ні проїхати. Хіба на тракторі кому закортить. Дорога стає враз поритою глибокими канавами, мабуть, і до пояса буде, вкривається суцільними непролазними калюжами – від одного тину до другого. В тих кальобухах легко поміститься всенький ставок. І не один!  Хто б побачив, як ми, бувало, хитромудро добираємось до школи, чіпляючись за штахети. Але як не йди, петляй-не-петляй, все одно будеш забрьоханий по самісінькі вуха, а найбільше дістається штанам.
Вже коли починає трішки підсихати, тоді, йдучи по самому краєчку вулиці, намагаєшся втрапити в чиїсь здорові ступаки, але вони розставлені так широко, що увесь час приходиться стрибати. І не дай, Боже, посковзнутися!
Дід Сокір і вибрав такий деньок для карасів у калюжі. Пішов до найбільшої, яка виходила аж до степка і тому з одного краю була поросла травою. Сів на відро, переклавши його дощечкою, прямісінько на тій, у ступаках, стежинці. Закинув вудки… Ото хто тільки не йде, то мусить діда обминати. А йому ж того й треба!
─ Ну що, діду, клює?
Дід замість відповіді бликне на перехожого з-під старомодного крислатого капелюха:
─ Гм…
─ Діду, діду, дивіться  клюнуло! О-о! Повело, повело… тягніть!..
Сокір спокійно, без тіні будь-якого здивування і гумору, наче він це робить щодня, повільно тягне вудку, а на гачку розмахує хвостом товстопузий карась. Неквапом піднімається, вкидає рибу у відро. Звичайно, хто ж втерпить і не бликне на дідів улов:
─ І багато наловили?
Старий подивиться на перехожого так, неначе той оце тепер-го, по меншій мірі, звалився з місяця:
─ Трохи є….
─ А покажіть!
Дід Сокір невдоволено хитне головою, мовляв, одна морока з вами, проте встане ще раз:
─ На сковорідку буде…
У відрі дійсно товчеться, пускаючи бульки, добрий десяток чималих, на долоню, карасів.
─ Ого!
─ Бувало й більше. Трохи води малувато… Коли б іще з один дощик.
Поки дід розмовляє, поплавок його другої вудки в цей час неодмінно гасає по калюжі, і Сокір знову витягне слизького карасика.
─ А на що ловите? ─ перехожий не вірить своїм очам.
─ Та на що ж? На черв’як!..
Отак один витріщить очі, за ним другий, третій… І, дивись, вже погуркотіло селом  дід Сокір з кальобухи рибу тягає! Та ще й до його десяти карасів доплетуть балачками не менше цілого відра. А далі пішло-поїхало… Дід терпляче підожде, поки до калюжі не прийдуть зіваки з вудками. Закинуть.
─ Чогось не бере, га, діду?
Старий, непомітно посміхаючись у вуса, сипне у воду жменю макухи для приманки:
─ Оце останню висипав. Зара почне…
Та поки його не розкусили, змотує вудки і непомітно йде собі. А рибаки “ловлять”! Ще трохи постоять, підождуть, хай рибка підійде. Ага, жди… Поки хтось ошелешено не лусне себе долонею по лобі:
─ Обдурив старий чорт! Як стій та дивись, га? У дурні пошив!
І раптом, як прозріння, до них доходить, що ніякої риби в калюжі ніколи не було і бути не може:
─ Ти тільки подумай, ото ми і дурн-і-і… Я ж сюдою, як сухо було, сто разів  мотоциклом ганяв! Яка ж тут риба?!
─ Раки!...
Дядьки вже й не знають, чи їм сердитись, чи сміятись. Та починає переважати останнє, і вони ще довгенько, йдучи додому, будуть жваво обсмоктувати  голосною розмовою оцю свою риболовлю.
А село гримить!.. Новина сорокою розлітається від хати до хати, затим до криниці, далі  по вулиці, дивись, уже й на другому кутку сміються. Горе-рибакам найкраще днів чотири-п'ять і носа з дому не висовувати. Бо кожне ж хоче дізнатись, як ловилось і скільки зловилось. Та от ніхто вже не запитає, де. Це вже всі зна-а-ають! Дід Сокір нізащо у світі не скаже правди  були там карасі, та й все на цьому. І квит! Його мало хто й розпитує. Головна увага не до нього, а до рибалок, яким і на вулицю не має охоти вийти.
Я й сам, було, повірив байці про ту рибну калюжу. Уже навіть одною ногою туди гнався. Правда, вудки не брав, а так, у розвідку. Та мою довірливу гарячу голову остудив тато, який, на щастя,  саме прийшов з роботи пообідати:
─ Карасі? У калюжі?  він голосно зареготав на всю хату,  у старого Сокора?! Ха-ха-ха! Ох і дід, ох і молодець, ─ тато сміявся так, що аж дзвеніли чарки в серванті. ─ І багатьох він там уже зібрав?! Ха-ха-ха!!..
Я спочатку не міг зрозуміти, чому це тата раптом узяв такий небувалий сміх.
─ Ну, то я піду, подивлюсь, може й собі налов…
─ Куди?! Ет, і він туди само! ─ тато усе ще не перестав сміятися. ─ Одним дурником буде більше. Нема там ніякої риби!
─ Як це  нема? А як же дід Сокір? ─ мені все ще не хотілось ламати своїх намірів, ─ він же, кажуть, на відрі з рибою сидів…
– Сидіти, то він, може, й сидів, а от де ловив  то вже інше, ─ тато плеснув себе долонями по колінах. ─ Ну ніяк не в калюжі!
До моєї голови, здається, починає щось доходити:
─ А де? У ставку? Та невже Сокір…
─А ти ж що думав! Ну, дідуган, ну й насмішив!
─ То він же… Він при всіх карася! З води!.. Клювало ж у нього там! У калюжі… ─ здається, мені тоді дуже не хотілось розпрощатись з красивою оманою і я чіплявся за останні докази. Говорив, щось заперечував, а сам уже не вірив…
─ Зате ніхто не бачив, як він того карася на гачок надівав! Поки нікого не було, взяв, тихенько начепив, закинув у калюжу. А карасям що, не однаково, де поплавка смикати? Ото тобі й увесь кльов! Він там не рибу ловив, а таких ось, як ти. Або ж  як Рома…
Мені спочатку було трохи жаль отієї рибалки, що так раптово для мене закінчилась, так і не розпочавшись. Та згодом мене почав розбирати сміх. Аби ще тато знав тоді, що на дідову вудочку спіймались далеко не такі недолугі лантухи, як я або сусідський Ромка, а й здоровенні дядьки!.. Чарки в серванті точно побилися б від його сміху.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Як дід дурнів ловив

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Триндюк, 19-11-2009

Клює!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка, 07-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82230401039124 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …