Ти, як завжди, дивишся в сам корінь, за що твою думку й ціную. Я оце скільки в літературнім андеґраунді "тусуюсь", стільки усім і кажу, що сюжет для твору річ другорядна, допоміжна, інструмент, нитка для намиста подій. Підозрюю, що всіх від цього вже й нудить - як мене від творів, збудованих на голім сюжеті:)) Що таке татарська навала? Татари пройшлись по Русі. як бульдозер С-100 по чагарнику - ти мене тут зрозумієш:) Чернігів. центр князівства (як і Переяслав) протримався три дні лише. То що вже казати про центри волостей? А писати дурню на кшталт того, як півтора-двохтисячний город місяць боронився проти незмірно численнішого ворога, я не можу. Це глупство. Тому чтиво, збудоване на сюжеті, тут не пройде - ну, хіба що оповідання якесь "збацати". Цей роман я замислив давно, років, може, й десять назад. І мова мала йти (та, врешті і йтиме) все про ту ж проблему стосунків Людини й Природи: чому і коли людство змінило парадигму свого буття, визнавши природу ворогом? Так замислювалось. Але події останнього року, коли ти шкірою відчуваєш, як на тебе насувається Неминучість, котрій годі опиратись, змусили мене саме цю проблему зробити центральною, основоположною в романі. Я хочу дослідити (для себе в першу чергу) людську поведінку перед лицем Неминучості, Невідворотності. І, як виявилось, фактів для цього в історії ХІІІ століття маємо з надлишком. Я вже писав не так давно на фейсбуці про події ХІІІ століття, що стали чи не фатальними у визначенні доль європейських народів на багато віків уперед, аж до сьогодні. Наостанок зазначу, що окрім безпосередньо батальних сцен, в історії так багато цікавого, але невідомого широким масам, що лишимо баталії насамкінець:)
З повагою, ВВ.
