У телепередачі "Смак" відомий російський ведучий-гуморист Іван Ургант та його гість по кухні дозволили собі нелюдську насмішку над нами, над українцями.
"Я етат салат парубіл, как красний камісар астаткі українскай дєрєвні," - сказав ведучий. "Жарт" гід...

Друзі, ось ми і підбили підсумки несподівано масштабного ГАКівського конкурсу. До участі було надіслано багато цікавих і сильних творів. Оскільки оцінювати прозу і вірші за одними критеріями виявилося важко, номінації було розділено. Серед членів журі<...

Текст видалено автором твору...

Коли виходить місяць,
довкіл стихають дзвони,
й нізвідки виникають
стежки непроторенні.

Коли виходить місяць,
панує всюди море,
і серце, наче острів
у нуртах безконечних.

Ніхто на повен місяць
не з’їв би помаранча.
Їдять лише зелені
остудже...

Згадуй світло моє
як ми не спали тої ночі
розрізнені, розпечені в собі самих
згадуй світло моє.
Ми не були нічим новим серед нічого
і ми не знали хто би нас впізнав.
Начорно викреслені з чужих зіниць
ми стали звіром із барвінком у зап'ясті.
Згаду...

Перехворію в березні негодою .
Знешкоджу мрію, як невчасний прищик,
і вкотре душу заштрихую сходами
до сонечка, а вийде нижче, нижче...

Перехворію тістечком пікантним,
всміхалося у магазині "Кошик".
Його я сплутала із антидепресантом.
Це...

Сніг пухнастий некстаті кружляє... кружляє.
Урни ногасті культурно шикуються в лави.
Їх бригадир - контейнер - устало позіхає.
У всіх вікнах домів - кіна Акіро Куросави.
Може випить вина і все ісчєзне в нікуда?
Хотя, хай побуде ще трохи, я...

Місто грає тебе
Заперечиш – незаймана
Обманюй обманюй
Як обманювала
Того волохатого дядька
Коли нігтями дерла йому спину
Казала –подобається
Думаєш його звати Артур
Насправді
Він Сірьога
Махаєш рукою мов
Неважливо

Будинки слідкують за тобою
...

                              «Коли надвечір’ям
                                Спускаєшся з гір у долину…»
                                                                       (Лі Бо)

Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхта...

Поміж світами сипляться сніги,
жовтої вати мовчазні боввани.
Їх присуд – спогад наш довіку п'янити,
щоб ти/я не забув свої снаги.

Поміж світами сих полярних кіл,
між добрим «вчора» й невідомим «буде»,
ти розгортатимеш нові цукерки чуда,
і розуміт...