

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10807
Рецензій:	16411

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Цикл поезій

Perpetuum Mobile

© Сергій Ляшенко, 07-04-2008
1. Затемнення Сонця Парад плянет. І сонце черевасте. Ґотичний хрест і вулиць мідна нитка. Масакру розпочав у місті гаспид. І вітру соловій охрип від свисту. Десь тріскає ґазета сторінками, Немов тріщить од вітру вишня. Се марширує Шива із військами. На тлі затмення Тризуб він напише. 2. Небезпека Та ж то ми на вратах Царгороду Аж донині прибили щити З пісні Ми є Божим валом. Юрій Липа Ми – Перуна сини, наші пращури давні сколоти, що в безчесті стоптали перськії леґіони, І прибито донині наш щит на вратах Царгороду, Полягло нас багато у віковій борні. Батько Орій поставив нарід наш поміж світами і вложив в руку меч проти яду зайдницьких орд, щоби наша раса стояла над племенами, не скорив нас хозарин, ґунн чи ґот. Але нині розтяв свою пащу жовчну і чорну хижоокий кудлатий та сморідний східній звір, на покручених лапах своїх він несе войну, з котловану його козлиний лунає спів. І він втоптує в землю наші одвічні святині, Він плюндрує могили наших батьків і дідів, Бо для нього наш нарід від віку й до нині Це ґої, гареми, раби, яничари й ясир. Небезпека вже тут! Станьмо в гніві ґранітом, стіною, Діставаймо із піхов свій обогострий меч! Станьмо всі, як один у колони до Бою Святого, Щоб згорів у пекельному вогнищі сей тілець! Нехай наші міста будуть знищені ворогом клятим – Ми поставимо ще більш великі міста на землі! Якщо битву програємо і головою ляжем – Наші нащадки візьмуть реванш в боротьбі! Наша Мати нас кличе повстати для правої січи, І ми переможем, бо ми на землі своїй! Понад бранним полем вітер надривно свище – То дружини ідуть на тьму, щоб прийняти бій. 3. Відремонтуй моє серце-консервну бляшанку Кишеньковий годинник джеджори цокає «Цокайте, цокайте, мої дзиґарики!» Виріс мішок у подобі оленя Всуціль прошитий маковим прядивом. Крутить лисичка солом'яним хвостиком, В кожусі стиха горобчик цвірінькає, За праве вушко заклала волошку І таку пісню по-лисячи виє: «На вила голову мою натято! Серце – в консервну бляшанку зім'ято! Вийди, мій Місяченьку рогатий! Будемо вдвох горілку лигати!» 4. Автобус до палеоліту Люцерна зорів сяє крізь морок з жерсти Автобус на білих колесах прямує в палеоліт Попереду в нього транзисторний вітер і версти Позаду – криком кричать міліони літ І виє між гір скелястих пожовклих і сірих Безодня, що старістю на цілий світ лягла Гайвей роздувається, мов напинається жила І ревом реве шумерського вола Ось Ур нас стрічає вагітних жінок молитвами: «О, Еле, наш царю, з нас кожна – твоя жона!» І місяця тускла лампада чадом тіміямів як камінь сухих, мов порохом поросла Богиня Іштар, годувальниця Асурбаніпала Відсуває засув Бабілу – Божих врат, Ніневійська царице, відчини віків браму Чую тупіт і рев – то прокинувся бик-оріньяк. 5. Протигаз /на пісенний мотив/ Серп і молот на прапорі, На червоному на тлі, Щоб серпом косить народи І снопи складати до землі! Молот, щоб забити цвяхи до нашої голови, щоб пробити наші очі й розіп'яти на хресті. Щоб пробити наші вуха, Щоби ми – сліпі й глухі – Йшли до краю прірви й падали у вир її! Пахне так нафталіном – Дайте мені протигаз! «Ґвер до рам'я, побратими!» Командир дає наказ. Ген, заб'ємо кляту суку І червоні прапори Розірвемо на онучі Для Перунових Синів! 6. Республіка вересня Сіре і шершаве простирадло розстелилося у вечорі й розбухлі темно-зелені дерева дряпають кігтями сутінкове докове небо. Шлях ся проклав від Шумеру до Копенґаґену. Суниться кволо запряжена півнем фіра. На узбіччі металічним язи- ком цинку вкрила скирту волосся автобусна зупинка. Виноградні лози плетуться із димарів – вщерть вже фіялкове небо від повних ґрон, вщерть воно поросло кирпатим льоном. На зупинці спи- нився автобус. З розчахнутих дверцят юшила тонко-тонко смолиста кров. Чапля сидить за кер- мом у кашкеті. Яблуко жовтим боком дивиться на ворону, що сіла, лупнувши дерев'яними оком, на дроті. Чапля запустила вічний двигун сво- го басу. Двері з тонкими щілинами вікон поволі зімкнулися, полишивши по собі лиш темну калюжу. Квітами ядерних вибухів сяють виш- ні й куряться ладаном. Драбини тугий вузол три- має Північ. Сумує звіря, опершись на посоха меч. 7. Довгий шлях до однієї з моїх Башт Тіни На жовтому аркуші паперу я намалював мапу, де є всі хрести мого життя: є хрест мого народжен- ня, хрест мого кохання, хрест мого вінчання, хрест моєї смерти та хрест довгого шляху до однієї з моїх Башт Тіни.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.140621185303 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design