хтось у тюрмі
заюшеного пруття гілок
хтось витвір мій
якому в спину кілок
мого героя вбито
(втручання автора в сюжет)
простий занадто
герої, ховайте його скелет
скелет, що здійнявся
синюватим димом,
бо кілок я витесала з листка
осики
я не знаю чи варто
тебе просити
не вигадуй чужих
моїм текстам героїв.
не даруй життя посереднім
думкам, яких не шкода
згубити
я думаю так само
я думаю так само
багато
як і ти про душ, телефон
і бідне багатство
я так само як і ти
хочу (дуже) втекти
але мушу сидіти
тут
бо – ти
не вигадуй, коротше,
моїх героїв
я сама,
бо інакше –
біда
Я сама нагодую
їх головою
що несила
носити
в долонях
бо у ній постійно
живуть твої герої
закон забороняє
це плаґіатське втручання
у моє авторське мовчання
а ти безсовісно
створюєш різних істот
які починають жити
зі мною
без мене
замість мене
поки живеш ти
Нагадай як ім’я
твого героя!
треба конче це знати
тільки за ім’ям
можна знищити
Це закон який має виняток –
тебе
Ти не знаєш мого імені
або
удаєш, що не знаєш
але спокійно
руками створених героїв
вбиваєш
Яка аморальність!
ти не бажаєш мене
навіть вбити
А я знаю твоє ім’я
але – що зробити –
ніц не вдію, бо ти –
не герой
Боягуз із волоссям
ляльки барбі
Намальований неконтрастною
фарбою на фарбі
намальований сам
І сам когось вигадуєш!
просто матеріалізований
персонаж моєї новели
але ні! тобі не велено
такого бути не може
це – вар’ятство
треба тебе звідусюди
повидаляти
так, але щоб не стало
менше
Заплакані очі твої
дивляться у східне вікно
нової оселі
Кононенкова ностальгія
до Великодня розвіється
але ти, все ж, не вигадуй
мені героїв
бо я не знаю
як їх замочити
дозволити таке свавілля –
жити –
теж не можу
то не вигадуй
чуєш
бо вони
вигадують тебе
А твоя цілодобова
присутність
мені обридла
Геть заберися!
і дивись собі у вікно
добре, моє виходить
на південь
Якщо полечу у вирій
вигадай мене
я буду твоєю
закладкою
між сторінок
твоєї непотрібної
суб’єктивної книги,
єдиною вартісною річчю
яку ти поки вигадав би
Ти такий милий
але вигадка не моя
і не твоя
Не вигадуй
сторонніх героїв
вони діють на нерви
і впливають на
розвиток історій
вигадують їх самостійно
і тицяють пальцями
у автора
До їх свідчень
прислухаються слова
кричать про реальність
Виявляється реальність
як піар
переходить з рук в руки
Не вигадуй підлих
і добрих героїв
а найголовніше
не видумуй себе,
бо непереборно
хочеться і мені
зробити це саме:
придумати себе
маленьку
розміром з кулькову ручку
з іншим ім’ям
і долею
що ніде не викарбувана
і не занотована
без віку, статусу
обов’язків та прав
громадянина України та
подруги твоєї …
без сірих очей
та студентського квитка
загубленого в Києві
Вигадати тебе
без двох книжок
та пачки цигарок
без редакторства
сільської прописки
дешевого ґонору
і поганої пам’яті на імена
Я тебе ненавиджу
часом за склероз
я маю на це право
бо не давала
клятви Гіппократу
Я благаю тебе
згадай імена
усіх народжених
тобою героїв!
і не треба їх більше!
ти не маєш на це права
тобі не дала його природа
з олії думок
твориться дійсність
дідько його знає
чим то закінчиться
Не вигадуй моїх героїв
і не
сели їх жити
до моєї хати;
хтось у тюрмі
заюшеного пруття гілок
хтось витвір мій
якому в спину кілок…
