Відкрились двері, наче брама раю,
І я розтав в її очах без зайвих слів.
Диванчик плюш, бовванчик із Китаю
І опахало з невідомих берегів.
Я на вікні позасував фіранки –
Хай на вазонки витріщається глядач –
І їй сказав: «Послухайте, панянко,
Шалено вдячний за можливість зняти плащ !»
І в цей момент вона мене впізнала,
Прошепотіла тихо: «Ні, не може буть...»,
І, мов підтята, тріпнулась і впала.
Я ледве встиг спіймать її розкішний бюст.
А пам’ятаєш, Мусю, як зі школи
Я проводжав тебе, стиснувши кулаки,
І як для тебе, вік не знати б волі,
В старій кав’ярні крав гарячі пиріжки
Куди ж ти, Мусю ? Є ж про що згадати.
Коли старий твій в «яму» сів – я витягав.
Я взяв ломбард, а він, поганець клятий,
Мене заслав візничим в Ізяслав.
Усі ці дні я по світах скитався.
Та я знайшов тебе, бо я тебе шукав.
Ти ж, поки я у зоні надривався
Мій кровний, Мусю, проживала капітал.
Ну ось і все. Тепер поплач, небого.
Нарешті час прийшов платить по векселях.
Я без житла і хочу, щоб убогий
Куток твій маклер нам надвоє розміняв.
Ну, а як ні – я заридаю з горя.
Розірвуть душу навпіл дикий сум і щем,
Коли тебе шкільний зустріне дворик
Всю в білім і в вінках з троянд і хризантем...
************
ОРИГІНАЛ
Александр Розенбаум
Dm
Gm A7 Dm
Открылась дверь, и я в момент растаял
Gm C7 F D7
В прекрасной паре глаз бездонной глубины.
Gm A7 Dm
Диванчик плюш, болванчик из Китая
Em7-5 A7 Dm (D7 для повтора)
И опахало неизвестной мне страны.
Я на окне задёрнул занавеску -
Пусть смотрят на цветы, кому какое что.
И ей сказал: "Послушайте, принцесска,
Я был бы очень Вам обязан, сняв пальто".
И в этот миг она меня узнала
И прошептала тихо: "Нет, не может быть..."
И, вероятно, в обморок упала б,
Но я успел её роскошный бюст ловить.
Ты помнишь, Муся, когда учились в школе,
Я с кистенём тебя до дома провожал
И для тебя, век не видать мне воли,
У Двойры булочки с изюмом воровал.
Куда ж ты, Муся? Ещё не всё я вспомнил,
Когда твой папа в "яму" сел, его я спас.
Я взял ломбард, а он, такая погань,
Меня извозчиком отправил в Арзамас.
Я эти дни не знаю, где скитался,
Но я нашёл тебя, ведь я тебя искал,
А ты, пока я в зоне надрывался,
Мой кровный, Муся, проживала капитал.
Ну вот и всё. Теперь ты можешь плакать.
Пришла пора за всё платить по векселям,
Мне негде жить, и я хочу, чтоб маклер -
дядя Изя -
Твой уголок на два похуже разменял.
А если нет, мне будет очень больно,
И я, наверное, с ума сойду от слёз,
Когда тебя пришлют на двор на школьный
Всю в белом и в венках из хризантем и роз.
