| © Фрідріх Етінґер, 07-11-2007 |
Вона висока і струнка,
Темноволоса, синьоока.
В очах – зажури тінь глибока.
На личку – усмішка дзвінка.
Вона не губиться в юрбі,
Бо схожа на казкову фею,
І тільки наодинці з нею
Я довіряю сам собі.
Тому за мить свого життя,
Коли пізнав цю чисту душу
Я у пориві каяття
Віддам усе – і море, й сушу,
І майбуття, і тінь минувшу.
І буду плакать, мов дитя...
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
