Я довго йшла по хвилях чорних,
не обертаючись, ішла.
А море смутне і солоне,
Холодна болісна вода...
І десь на березі хтось гірко
Заплакав, хмари розійшлись:
На небосхилі п"яна зірка
Кидала вниз німі думки.
Мінилась, жалісно мовчала,
На небо так мене тягла...
Сама від себе утікала,
А ворухнутись не могла.
Вона хотіла полетіти,
Упасти в море чарівне,
Луною їй зів"ялий місяць
Вторив і жалобив мене.
Я думала, набридло втіні
Іще яскравіших зірок,
Й хотіла впасти без надії
У море, що її тягло
І зірка плакала...і іскри
Струмками в очі потекли,
Розлились в кров і стало тісно
На дні морської темноти.
Дістала я з кишені крила,
Зробила крок до зірки я
І тихо й сонно полетіла,
куди понесла течія.
А то був ти...Мій бог підступний,
Холодна зірка пустоти..
Таким, як я, ти недоступний,
Таким, як сам, не треба ти
