Приберіть від мене попіл моїх мрій!
Хай не припорошує моїх очей даремно,
Щоб не посірів мій погляд, із-під темних вій
Позираючи на безнадійне небо темне.
І прийміть від мене чорний мій рояль.
Пальці, не нагадуйте мені сумних мелодій!
Я тепер зніму серпанкову вуаль
І обличчя вмию у росі холодній.
Я тепер у небі найвільніший птах,
Маю найбіліше і найлегше пір’я.
Я в безмежжі щастя втратила свій страх,
Страх згубити душу в тихім надвечір’ї.
Я вже не твоя і вже не озирнуся,
У руках тримаю папороті цвіт.
Це рятунок мій, і я його вхоплюся,
Я за це віддать готова цілий світ!
Північ. Іще крок – і я тебе забуду,
Зникнуть почуття, які були колись,
Та останнім словом мого серця буде
Диким болем пройняте благання: озирнись!
