мабуть, ні чорт ні біг
не зрозуміли досі
кому потрібен більше з них?
і, навіть, якщо дерево посаджу,
чи сина вирощу,
не стану я підвладний другому,
а перший
не візьме мене
за всі зусилля самознищення…
пливу, наче лайно я по життю.
пливу і не втопаю…
і не второпаю –
чому нікому з них я не потрібен?
бо якщо тут – нікому,
то хоча би там…
та, навіть, п’яна Ільзана,
дивлячись в мої долоні,
вгадавши всі мої досягнення життєві,
не може зрозуміть –
чи я живу, чи вмер давно?...
сказала, що це знаю тільки я..
але собі самому
не можу довести
ні перше, а ні друге.
бо не можу
ні на гак завішатись,
ні богом стать,
хоча б для себе для самого…
