Найбільше шанував в житті я материнство,
Дружків немав серед чиновничого свинства
Й до старості не розгубив в собі дитинство.
Пізнав огуду і визнання солод,
Від них кидало то у жар, то в холод.
Було комфортно, часто навіть дуже,
Коли сприймав їх вельми я байдуже.
Не отруїли шлях мій особистий
Мана величчя й примхи гонористі.
Хоч не корився силам навіть і всевишнім
У Всесвіті безмежнім, мабудь, був не лишній.
А станеться – впаду на землю листям вишні…
