Туманом сизим йде на обіч
Дитя заплакане, безсльозе
Немає сліз, є крик на поміч:
«Хоч хтось спиніться, подивіться,
Я дикий цвіт у верболозі.
Я вашим другом могла б бути,
Хоча… Ви - бранці, в’язні блуду.
Нема для серця в грудях місця.
Немає правди, схаменіться!
Я так втомилась вже ридати,
Просити там, де відвіт - мати,
Лукавство ззаду. Оберніться!
Зможіть непрощенних прощати.
Всміхніться там, де душать сльози,
Побачте подих у тумані
Зробіть усе, що в вашій змозі
І привітайтесь на прощання.
Тоді всміхнуся я, хоч жу̀рю.
Веснянки щічки припорошать.
Фалдѝста, щедра літо-осінь
Всміхнеться хвилькою в баю̀рі.»
Засяє сонце у негоду,
І знову здійметься туман.
Нема й не буде правди зроду,
Де зріє попит на обман.
