Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
а, є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я - "міжгірських" ненажерів ,
захочуть - милують, а схочуть, то й уб'ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.
А батько твій не може самокрутку
від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час, сльозу ховає хутко,
біда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львові,
приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
мовляв, хай чубляться "презренные рабы."
У мене на столі лиш картоплина,
а ти, хто-зна, чи й вчора їв.
...Я вже не хочу, щоб моя родина,
й твоя також кормила упирів!
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
то не вони... А ми - одна Сім'я!
Оксана Максимишин-Корабель
