Вибач, що турбую тебе знов,
Та не можу я тебе забути.
Видно вже така моя любов –
Має присмак гіркої отрути.
Я не хочу турбувать тебе,
Та не можу знову я заснути,
Бо я хочу відпустить печаль,
Хочу знов полегшено зітхнути.
Я дзвоню – мій голос ти не чуєш,
Може, чимсь образила тебе?
Та невже не можеш ти простити?
Бо не можу я пробачити себе.
Я приходжу, та немає тебе вдома,
І „для мене не існуєш взагалі”...
Я не хочу повертати знову
Те, що вже погасло у душі.
Я пишу тобі листа. Не знаю:
Прочитаєш ти його чи ні...
Про прощення я тебе благаю
І про ті слова із глибини.
Ти не бачиш, як я гірко плачу,
Та й тобі не хочу показати я,
Бо для тебе нічого не значу,
А колись я була тільки твоя...
Розумію, що не повернути
Те, що в серці більше не горить,
Але я хочу себе простити
І пам’ятати лише одну мить.
Я знаю: нічого не вийде,
Я лише про пам’ять молю:
Ти згадуй мене хоч іноді,
Бо я ще і досі люблю.
Це все, що хотіла сказати,
Ти все це запам’ятай,
Бо я не умію брехати...
Кохаю назавжди...навіки прощай...
