| © Aліна Денисенко, 27-03-2013
|
На вулиці зимній покірно і стишено
Падає вранішній сніг.
Приніс мені разом із їжею
Пил для полишених книг.
Я зовсім слабка, мені уже тисячі
Чи, може, мільйони віків.
Мене убивали. Й ховали в ніч місячну,
Мене відспівали вовки.
Холодні ножі, теплі руки і – боязно
Вдиралася в землю, гидку, навіки.
А потім верталася – пізно і поїздом,
Птахів рахувала в вікні.
І ти не приходив, я ніби страждала,
І ніби жила у кімнаті страхів.
Забуте тобою жало лежало
На ліжку чужих дітлахів.
І бачиш, як ритми порушились в мові,
Як звуки об шибку дзвенять, голосні.
Тепер якось пізно, і ти не вмовиш.
Прощай, Соломоне, прощайте, пісні.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
