(Людина – істота розумна лише остільки,
оскільки створена любов’ю і для любові)
Марко Іван Рупнік. Коли говоримо – людина.
Під склепінням любові, зневіри і мрій,
Під клепсидрами зрад, покаянь і дурману,
Всі потуги земні віддаєм боротьбі,
А для чого, для кого живем і вмираєм?
Якщо ціль не ясна і сумління мутує ночами,
Якщо п’ється той яд без вагань і прозрінь,
Як щоденно очей, тих що поряд, ми не помічаєм,
То де ж міра щоденних Творцевих терпінь?
Плинно котяться дні і згортаються ери,
Б’ють дошкульні дощі і засліплює сніг,
Ти достукайся серця сусіднього, більше не треба
І проститься задавнений, перший той гріх.
