Дай руку мені.
Дай подивитися в очі .
Чому вони сполохані?
Чому вивчають так пророче ?
Розплиті ляльки,
якого кольору були – не знаю.
Неначе повні гальки.
Що ж діяти? Я умираю?!
Назвися і не трясись всім тілом ,
не виривайся з рук моїх.
Усе життя моє у твоїх венах відшуміло,
тепер і я у твоїх ніг.
І, як тепер?.. Куди податись ?!
Ти ж бо з собою не береш…
Приходиш, лиш , щоб попрощатись
І, знов на довго пропадеш.
Іду твоїми свіжими слідами,
але дарма – в незнанні загублюсь.
Що було в нас, те лишиться між нами.
Дай ще раз в очі подивлюсь…
