Кожного дня тану потоком із мрій,
Оголюю душу перед вітром, і небо,
Опустивши крила надміру святі
В обійми глибокі, до тебе…
До тебе, до тебе, тобі…
Лови мої вигини і поруху спини
Струмком, і струмочком навпіл
Зліплений Богом із глини,
А я – з відчуттів, про тебе,
Про тебе, про тебе, єдиний.
Малюю на околицях неба казки
Із зірок і сонця в голубім оксамиті
В протиріччя бездонній пітьмі,
Освітлюю лиця щомиті,
Тобі.
Безмежний, єдиний.
Мовчи і черпай хвилювання із ніздрів,
Запахом мира і спокою тиш,
Бо вже відбудовані гнізда
І вир у якім відлетиш.
Ще не пізно, і місяць у небі не спить,
Хоч бездушно,але так благовірно
У серці щемить…
Босоніж, на голій підлозі
Стоїть і молиться Бозі
І небо над нею висить
Опустивши крила надміру святі
До тебе, до тебе, тобі…
