Тут мала бути би якась вступна частина,
А я стою тут ,як дурна дитина.
Відводжу погляд.Ховаю руки у кишені,
І почуваюсь бунту я мішенню.
Ви щось питаєте-а я мовчу.
Ви дивитесь-я закриваю очі.
Ви хочете,шоб відчувала я вину,
В подушку сльози лила серед ночі?
...побитий посуд,виламані двері,
Від ранку чай розлитий на столі...
Годинами Ви сидите в думках пустелі,
А хтось тримає руки на чолі.
Прийду в кімнаиу. Збиру всі Ваші речі,
Хоч бачитись тепер нам небезпечно.
Ну,ось.На вулиці вже дикий вечір.
Дзвонити Вам?-Так недоречно...
Попрошу виключити світло!
Благаю,зупиніть цю прокляту планету!
Я хочу вийти,поки ще непізно,
І не пишіть мені у SMSках "Де ти?"!
Мене нема!Мене й не було!
Мене придумали!Тепер я йду...
Стираю з пам'яті усе,що було
З собою забираю всю біду.
Хай вітер рознесе над морем попіл
Усіх моїх дурних надій!
Більш не робіть між небом і землею поділ-
Не варто все це.Просто живіть.
