Це бачу я, і бачать всі,
Як Правда боса по росі
Несе свій хрест на ту Говерлу,
І Україну, не померлу.
А ледь живу… чекає кат,
Мордатий Понтій-Демократ.
Сидить на троні точить роги,
Поклавши нам на спину ноги.
Та як сволота не крутив,
За гроші Правду не купив.
Тому щоб приклад зруйнувати,
Сказав він треба розпинати
Цю непокору, цю ганьбу.
У них все чесно, на виду.
Із цим погодились всі клони,
Що присягали на пагони.
А зараз пси в його дворі,
Заглядають що на столі.
Хто Правду знав, той сумував.
За неї мабуть себе дав.
Допомогти б, стиска вина,
Бо наший хрест несе вона.
Не підпускають пси ланцюжні,
Палками б’ють й щитами дружньо.
За ними Демократа свита,
Що їсть з свинячого корита.
Всуває рило, б’є цензуру,
І тиче з вихованості дулю.
- Ось Правду виженем, і краще!
Говорить з них одне ледащо.
- Розіпнемо щоб не боліло,
В людей за цю падлюку тіло.
- Без сумнівов скажу пановє,
Тут надо йщо зрабити Мовє.
Такой же хрестік состругать,
Шоб поряд з Правдой розипять.
Замислили гнидяві діти,
Та не спішіть ви так радіти.
Несіть «Кобзаря» хто не ссучивсь до хати,
Читайте, як треба за Правду стояти!
