Цю порцелянову ілюзію кохання
Навіщось ти намріяла собі.
Простіше все, інакше б у журбі
Потьмився світ і не діждав світання.
Чим скінчаться, скажи, твої чекання?
Чи є такий, чи знайдеться в юрбі?
У здогадках вправляйся, ворожбі,
А ми, здається, бачимось востаннє.
Бо я не вмію до зірок стрибати
Й бажання, правду кажучи, не маю.
Зірки, що впали, старанно збираю,
Щоб зранку новій любці дарувати.
А люба геть не вимагає дива:
Я поруч і вона уже щаслива.
