Торкаючись променя кінчиками пальців
Між подихом вітру у сонячнім вальсі
І поглядом синього-синього неба
Тепло одягаю на себе… від Тебе.
Скидаю буденність у прірву безмежну
Порухом Духу і танцю Душі
На долоні кружляю бентежно
Величній і сильній Твоїй.
Цілунками сонця і вітру й дощу
Задихаюсь від галасу птаства – мовчу
І слухаю тишу з поміж вереску того
По дикому хтивого, палкого.
Роздягаю останню надію цнотливу
У жертву даю тій вірі, що силу
Трепетом тішить в Аду.
Бо більшого Раю не маю
Ніж тіло в якому вже вічність живу.
Стрілка годинника щастя
До подиву схожа на мене
Коли між подихом вітру у сонячнім вальсі тепло одягаю на себе від Тебе. Коли скидаю буденність у прірву безмежну ховаючи роси, мов сльози буття, коли Ти мене обережно перетворюєш знову і знову із пилу в Життя.
