| © Катерина, 11-06-2011
|
"Не сотвори собі кумира",-
Господь колись заповідав...
Біля Дніпра свята могила,
Де кожний, певно, побував.
Кобзар великий там спочинув,
Здійснилась його мрія все ж...
Дніпро велично котить хвилі,
Шевченко дивиться униз.
Туди, де люд живе вкраїнський,
Кайдани рабства скинув він,
Та дух невільницький лишився,
У душах наших він осів...
Не можем жить ми без кумира,
То Ленін, Сталін... а тепер
Шевченка возвели в Мойсеї,
А чи хотів він цього? Ні.
Він мріяв жити в Україні,
Дітей ростити і любити,
Народ свій бачить без кайданів,
Без панства, рабства і тиранів.
Чи думав стать жля нас Пророком?
Святим портретом на стіні,
Щоб поклонялись, наче Богу,
Йому України сини?
Він просто жив кохав і мріяв,
Любив людей і ненавидів
Кріпацтво, неуцтво, покору,
Того, хто трупом йде угору...
Тепер кістки його стрясають,
Ім'я святеє поминають:
То Бузина свій пасквіль пише,
А то черговий конкурс вийшов...
Ми маєм пам'ять шанувати,
Історію свою всі знати,
Але не можна без упину
Шевченка підіймать з могили...
Забули ми, що в "Заповіті"
Кобзар Великий попрохав,
Щоб жили ми у вільнім світі
Кайдани рабськії порвав.
Щоб вража кров скропила землю,
Народ став жити, як сім'я,
І тихим, добрим, рідним словом
Колись згадав його ім'я.
А ми, поправ всі заповіти,
Кричим на кожному кутку,
Шевченком пробуєм прикрити,
Сховать гіркую правду ту...
А правда в тім, що не живемо
Ми в дружній, радісній сім'ї,
Один одного ладні вбити,
Кленем один одного ми...
І хата наша знову скраю,
І знов іде на брата брат,
І знов розгул тут криміналу...
Якби Шевченко міг би знать,
Що ті, кого любив, леліяв,
Не хочуть жить самі в добрі,
А творять все собі кумирів,
За них ховають плани злі...
"Не сотвори собі кумира",
Господь колись заповідав...
Біля Дніпра свята могила,
Де кожний, певно, побував...
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
