Чим ближче до зими, тим більше болю.
Я ніби біла та ворона між птахами.
Із серця пісня проситься на волю,
Крилом лелечим лине над степами.
Мій дивний світ – у ньому я одна,
Хоч маю я і рідних, близьких, друзів.
Я, келих смутку випивши до дна,
Калиновим кущем горю в осіннім лузі.
Спасибі, Боже, за поезію й пісні.
По осені мій сад в рясному цвіті.
В моєму небі обрії ясні,
Душа сповита смутком в Божім світі.
Летять ключем у вирій журавлі.
Крилом мене запрошують з собою,
А я, мов зранена пташина на Землі,
Яка для мене – болем і журбою.
