«...Научи нас безразличию, рождающему любовь...»
А. Камю, «Калігула»
У навкружному світі майже нічого не твориться,
Тільки кожен із нас носить ранець, а в ньому сльозу.
Хто навчить безтурботності, скільки про це лиш говориться?
Ваші школи скінчились – античність, готичність… Верзу
Казна-що. І в торгових шляхах крізь заблуди-століття
Вже не ранець – везу ізповна натлумачений віз
Повен сліз, повен дум, повен смутку, образи. Крізь віття,
Крізь ліси і болота – ваготами пам’яті, ввись! –
Піднімається Образ. Ікона…
Ласкавість чи віра,
Вже покиньте мене! О байдужосте-пустко, вернись!
Народить Її хочу, Крилату. І – що за офіра! –
Мене родить Вона. Родить все.
Гех, Любов, стережись!
