Вливайся, світе, повінню у груди
з усім своїм бездашшям і безладдям!..
Хай буде так, що час від часу нудить,
ми ж віримо... в народжених літати?
Змивай, мов леп, цю пуританську етику,
дозволь не вигадку, а - дотик сотворіння.
Не спати з подаровнаим ведмедиком,
минуле - у вікно! Чи просто - в скриню...
І бігти, світе, берегом нетоптаним,
з трави лоскотної росу збивати!..
Долати спрагу, як ягня езопове,
але ніби за двох, бо майже мати.
Тепер уже за двох, спасибі, світе!
Від вовка хтось відвів наші дороги.
Он дика качка здійнялася, щоб летіти
у світ - із криком і, напевне, з Богом.
