Колись давно коли краса і ніжність
Здавалось зникли назавжди
Плила невтомно часу плинність
Скували все навколо холоди
Скрізь тільки ницість, сум
Байдужості бетонні стіни.
У тих краях від тяжких дум
Все посіріло влізь роки без зміни
Але краса бере своє
І крізь асфальт крізь крицю
Пробилось листя молоде
Розбило сіру ницість
Росла ця квіточка мала
Закута в життя пута
Як би могла то б зацвіла
Як би не життя скрута
Вона ж бо символ той краси
Вся в ніжності і щирість
А то ж і насправді ти
Твоя неперевершеність, мінливість
І її узяти захистить
Всі біди відгорнути
Та тільки квітку хто спитав
де хоче вона бути?
А квітка хоче щоб навкруг
Сади рясні буяли
Чи зрозуміє квіткар-друг
І мрії не зламає
Будуть сади, зростуть квітки
Лиш дайте квітці спокій
Її краса геть крізь віки
Зриватиме бетони
У неї в серці сотні мрій
І плани веселкові
І сірих буднів однострій
Їй зовсім не підходить
Зроби їй сад, квіток розмай
Та тільки не із злата
Вона сама збудує собі рай
Потрібно лише почекати
Любов і ніжність, дух життя
Краса та неймовірна
Господь у горах міг зростить
Плекати і леліять
Проте вона душею тут
Вся добра й дуже мила
Лише б звільнилася від пут
Серденько раз відкрила
Отак і ти, твоя краса
Не звідана й чиста.
Заквітчана серпанком снів
І ніжності намистом
І щоб пізнати красу твою
Й життя провір замало
Щоб описати фраз думок і фарб
Чомусь не вистачало…
А ти цвіти, красуй усе
Цього насправді варта
Краса твоє любов несе
З-за цього варто жити
