Не бачать сонця і води,
прозору неба глибину,
барвистих квітів кольори,
і темінь ночі мовчазну.
Кохати можна і таким.
Людей любити і життя
та відчувати на собі
прості буденні почуття.
У щирому коханні двох сліпих
основою є не краса.
Для них духовний світ людини,
немов із неба та роса.
Дає і спокій, завжди надихає.
В пригніченні і силу додає.
Вона, хоч як роса, та не зникає.
(Якщо ти тільки з нею завжди є).
Живуть уявою, надією і снами.
З чужих оповідань беруть сюжети.
Якби ти був сліпим, то знав би
продовження «Ромео і Джульєтти».
23.02.08
