Чому із ним,
Чому не з іншим
Я хочу довго спілкуватись?
Чому це він,
А не хтось інший
Так хоче мною піклуватись?
Чи в печінках
У нього не сиджу,
Чи не набридла я мовчанням?
А деколи,
Як щось скажу,
Чи не вважає це гарчанням?
Так лагідно
І ніжно розмовляє
І гарними словами називає.
Мені це важко –
Це він добре знає,
Та все одно так гарно промовляє.
Нестерпний цей
Характер є у мене.
Вважаю я, що завжди все псую.
Оточена любов’ю
І добром –
Радію я за доленьку свою.
Та не ціную
Те, що маю.
Здається, що потрохи я втрачаю
І те, що було,
Те, що зараз бачу. –
Так гірко на душі...Тому я плачу...
„Сльозами горю
не зарадиш.”
Казали люди –мудрими були.
Та легше так стає,
Коли поплачеш.
Згадаєш сльози –по щоці текли...
Згадаєш їх
І присмак той солений.
Згадаєш їх –
Цей смак –це смак втрачання.
А сльози зникли,
Висохли, пішли.
Лишилась згадка і тяжкі зітхання...
