А мої переклади з мови ночі
нікому чомусь не приносять користі...
Знову б’ють в очі прозрінням
ліхтарі нечепурних під’їздів -
пощастило жити
на другому поверсі (від землі).
Крім мене не знаходяться охочі
гадати про міські тарифи
на розсипаних по снігу зорях.
Мій лист з проханням щирим
заслати всі будильники на Магадан
приходить знов до адресанта,
туди, де вже від нього залишилась
тільки пісня.
А бомжів і чиновників досі
тримає у своїх цупких обіймах
сонне місто...
Я більше не пишу листів.
і не п’ю вечорами зелений чай,
бо справжній друг перекладача - кава.
