Весна минула, прийшло літо
Звабливе тіло привідкрито.
Усемогутня Афродіта
В бажанні посадила квіти.
Закриті і самотні люди
Наплели числові споруди
Щоби сидіти як павук
Й тягнути все собі до рук:
Всю правду + фантазій трішки
Знайти легеньким кліком мишки.
Ми теж не стрималися, сіли
І один одного зустріли...
Аж закрутилась голова
Від слів турботи і тепла,
Що моя АСЯ принесла.
Чужа рука мені писала,
Що на хвилинку покохала.
Нехай, можливо, і не щиро,
Але кому до того діло?
Нас тисячі у павутині
Єдиній світовій родині
Де кожен з кожним розмовляє
Та один одного не знає.
І ми з тобою такі ж самі
Дрібні фігурки-орігамі.
Бо ти літаєш в атмосфері,
Існуєш тільки на папері
Король і пан, володар вежі,
Поки працюєш у мережі.
Ти маєш тисячі імен
Художник, лікар, інженер
Невидимий хамелеон
Придумуєш цифровий сон,
Вирішуєш куди і з ким
Знов помандрує пілігрим.
А я із того кінця світу
Пишу тоб короткі звіти.
Під пальцями клавіатура
Спокою вже давно не чула.
Напишу тобі так несміло
Про все, що в серці наболіло
І стане легше. Не спитаю
„Ти ягідка з якого гаю?”
Бо знаю добре наперед,
Що це найбільший твій секрет.
Давай побачимось колись!
Не бійся, дуже не журись.
Це також був не мій портрет,
З чужої пісні твій куплет,
Забудь мій спів – то Кароліна,
Ти вбив комаху а не звіра,
Ніхто з нас в космос не літав,
Перший мільйон не вигравав...
Нехай, зізнання не хоробре,
Але мені з тобою добре.
Позакривай чужі контакти –
У мене їх також багато.
Не змінюйся, залиш як є
Найкраще серденько – твоє!
Зустрітися я б так хотіла,
Чути тепло живого тіла,
У сутінках нічних алей
Читати відблиски очей.
Й можливо, після запитання
Я все ж повірю у кохання.
