п’ю воду з крану мов останній раз,
хочу наповнити себе її вологістю і текучістю,
придушити свій вчорашній алкогольний спогад, і як наслідок - сьогоднішній спазм
її сильнодіючими хімічними інгредієнтами.
вона вже в мені і нічого не вдіяти,
текла спочатку по трубах соціального призначення,
тепер по моїх, анатомічно-орієнтованих,
прямо в безодню мого ненажерливого,
1-3 рази на день просеїдного мішечка,
розчиняючись в кращому разі в
двожовтковій суміші + жованому чорно-висівковому, колись, кусені хліба.
зранку не хочеться їсти, а пити чомусь треба.
значення води для продовження життя зараз має більше значення,
ніж те повітря, що вдихаю легенями,
нещадно вчора атакованими димом під Бахусним п’янким впливом
і лозунгом: а, хай йому!
хоча до дванадцятої ранку не було нічого в них окрім 16 % О2, азоту і ще чогось домішкового.
тому, не задумуючись, міняю один О на 2Н,
а трохи згодом, пізніше, перестануть поспішати маршрутки і
життя стане текти мов та вода з крану…
і неодмінно після заходу сонця, не один, в тісній квартирі, бари не люблю,
поміняю Н2О на С2Н5ОН…
